Ой заслаб, заслаб, під возом лежить,
Ніхто го ся не спитає, що єго болить.
«Ой болить мене серце й голова,
Бідна ж моя головонько, чужа сторона...
Чужа сторона, чужії люде,
Та хто ж мене поховає, як ми смерть буде?..»
Вгорнув ся чумак у новий кожух,
Обернув ся долів серцем, віддав богу дух.
В неділю рано ударили в дзвін,
Посходжався, поїжджався всій чумацький рід.
Найстарша сестра найперше прийшла:
«Чумачику, мій братчику, де ж тя смерть найшла...»
Ідуть волоньки та в новім ярмі:
«Лишились-мо господаря в чужой стороні».
Ідуть волоньки, ідуть ричучи:
«Лишились-мо свого ґазду в дорозі йдучи...»
Прийшли же вони аж під ворота:
«Вийди, вийди, господине, вже ґазди нема».
«Най би-м була вас всіх полупила
Та я би ся була вами не засмутила.
Одних ся збуду, другі набуду,
А я свого господаря ніколи не вздру».