Ой в неділю рано-пораненьку (Двічі)
Посварився рідний син на неньку.

— Іди, нене, йди собі від мене, (Двічі)
Будуть, нене, завтра гості в мене.

Мої гості в злоті, в кармазині, (Двічі)
А ти, ненько, в старій кожушині.

— Є у тебе, сину, другая хата, (Двічі)
Скажеш гостям, що я твоя пряха.

Буду тобі я куклу чесати, (Двічі)
Буду тобі дитя колисати.

— Будеш, мати, куклу проривати (Двічі)
І дитину малу проклинати.

Вийшла мати за нові ворота, (Двічі)
Стала вона, як бідна сирота.

— Ой поки я сина годувала, (Двічі)
То поти я хату свою мала.

Перестала сина годувати, (Двічі)
Перестала свою правду мати.

Пішла вона шляхом-дорогою (Двічі)
Та здибалась з рідною дочкою.

Не йди, нене, не йди ти до мене, (Двічі)
Бо є, нене, лиха доля в мене.

— Буду, доню, кужелину прясти, (Двічі)
Буду тобі й дитя колисати.

— Іди, нене, іди ти до мене, (Двічі)
Ой є, нене, лиха доля в мене.

Як піде він на тік молотити, (Двічі)
Тоді будем, нене, говорити.

А як буде лиха доля бити, (Двічі)
Ой не совайся мене боронити.

Ой хто-то у лісі гукає, (Двічі)
Ой то ж син матері шукає.

Ой в неділю рано усі дзвони дзвонять, (Двічі)
А рідний син свої неньки просить:

— Іди, нене, йди тепер до мене, (Двічі)
Покарав бо син божий за тебе.

Ударив грім на хату новую, (Двічі)
Забив мені жінку молодую.

Забив мені жінку молодую, (Двічі)
Лишив мені дитину малую.

— Щоб тобі, сину, хата горіла, (Двічі)
То я й гасити б не веліла.

Нехай тобі згорить іще й хата, (Двічі)
Ти — не мій син, я — не твоя мати.