— Ой вербо, вербо, вербице,
Час тобі, вербо, розвиться, (Двічі)
(Час тобі, козаче, жениться).
— Ой не час, не час, ще й не пора —
Ще моя дівчинонька молода.
— Ой підожду я до Петра,
Щоб моя дівчинонька підросла;
Да підожду я до Йвана,
Щоб моя дівчинонька погуляла.

Ой вербо, вербо, вербице,
Ти на розпуттячку стояла,
Ти далеко чула-бачила:
Куди мій нелюбий поїхав?
Ой туди трава полягла,
І клен-дерево зав’яло,
І моє серденько застряло!
Ой вербо, вербо, вербице!
Ти на розпуттячку стояла,
Ти далеко чула-бачила:
Куди мій миленький поїхав?
Ой туди трава вже шовкова,
І клен-дерево зелено,
І моє серденько весело.

Ой вербо, вербо,
Вербице!
Час тобі, вербице,
Розвиться!
Час тобі, козаче,
Жениться!
— А ще й не час,
Не пора:
Ще моя дівчина
Молода.
Та нехай до літа,
До весни,
Щоб ми обоє
Підросли.
Та нехай до літа,
До Петра,
Щоб моя дівчина
Хліб пекла.
Та нехай до літа,
До Спаса,
Щоб моя дівчина
Воли пасла.
Та нехай до літа,
До Івана,
Щоб моя дівчина
Погуляла.