Ой вийду я за ворота, гукну на охоту:
— Которії гулящії, ходіть на роботу!

Обізвався а пан дячок у світі гулящий.
— Прийди, прийди, пане дяче, то будеш найкращий.

Замутився старий дід із хати до коней,
А виносить на дяченька товстий кий дубовий.

А виносить на дяченька товстий кий дубовий,
А на свою миленькую тонкий ясеновий.

— Ой засвіти, мила, свічку та постав у хати,
А я піду по куточках дяченька шукати.

А пан дячок, а пан дячок в куточку зігнувся...
— А хто ж тебе сюди просив? — Просила Ганнуся.

— Ой бий, милий, ой бий, милий; тепер маєш волю,.
Тільки прошу, серце моє, не кажи нікому.

— Ой не скажу, моя мила, не скажу, не скажу,
Тільки тобі, жінко моя, [я добре відважу].

— Іди, іди, пане дяче, та й не оглядайся,
А хто тебе питатиме, то й не признавайся.

Пішов дячок, пішов дячок та попід тинами,
Його люде питаються, каже: «За волами».