Ой дощ, іде дощ, в долині калюжа.
Розсердилась жінка та на свого мужа. (Двічі)

Розсердилась жінка та на свого мужа,
Вилізла на піч та й лежить недужа. (Двічі)

— Іди, милий, хата від хати
Для своєї милої ліків шукати. (Двічі)

— Вставай, мила, я приніс горілки.
— Цур тобі, пек тобі, шукай собі жінки. (Двічі)

— Вставай, мила, приніс тобі меду.
— Єй-бо, не встану, головки не зведу. (Двічі)

Прираїли його добрі люди:
— Вирубай дубину, то здорова буде. (Двічі)

Запріг милий рябую кобилу
Та поїхав милий у ліс по дубину. (Двічі)

— Вставай, мила, я привіз дубину
На твою головоньку ще й на твою спину. (Двічі)

Ой, устала мила, так як не лежала.
Обняла мужа та й поцілувала. (Двічі)

— Дай тобі боже з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (Двічі)

Мене не боліли ні руки, ні кості,
Я тільки лежала для твоєї злості. (Двічі)