Ой дуб та й на дуба верхом похилився,
Й а син до матінки з коня поклонився:
«Ой коню ж мій, коню, коню вороненький,
Ой чому ж ти, коню, та дуже смутненький?
Чи ж ти надоїла козацькая зброя?
Чи ж ти надоїла дівчинонька моя?
Чи ж ти надоїла гора кремінная?
Чи ж ти надоїла коршма дубовая?»
«Ні ми надоїла козацькая зброя,
Ні ми надоїла дівчинонька твоя,
Ні ми надоїла гора кремінная,
Лиш ми надоїла коршма дубовая.
Через поле їдеш й а не попасаєш,
Через село їдеш й а не спочиваєш.
Через воду їдеш й а не наповаєш,
До коршми приїдеш, до стовпа впинаєш.
До коршми приїдеш, до стовпа впинаєш,
Сам ідеш до коршми та й ся напиваєш.
Перед тобов стоїть мід, вино, горівка,
Передо мнов нема й ані стебла сінка.
Перед тобов стоять дівки, молодиці,
Передо мнов нема ні краплі водиці.
Дай же мені сіна по самі коліна,
Дай же мені вівса й аж по самі перса,
Дай же мені води й аж по самі очі
Та сідай на мене хоч би серед ночі».