Ой з города з Немирова
Хмара виходжала,
А кравчина запорозька
До Хотиї поспішала.
А в Хотиї добрі люди
Самі себе знали
Та польського пана Яна
До себе їднали.
Та не тільки що поляків
До себе їднали, —
Ще й супротив Хмельницького
У одно з ним стали.
У одно з ним стали,
У одно з ним стали
Та пана Волощина
Під Жванці прохали:
«Ой будеш, будеш, пане гетьмане,
Та нас шанувати,
Будеш землю волоську
Добром поминати.
Ой будеш, будеш, пане гетьмане,
Та теє знати,
Як землю мультанську
До себе їднати.
Ой будеш, будеш, пане гетьмане,
Та теє чтити,
Як Студеньки брати,
Сина щитити.
Ой будеш, будеш, пане гетьмане,
За теє молиться,
Як під тими Студеньками
Станом становиться!
Виходь, виходь, пане гетьмане,
У жванськеє поле:
Чи то наша буде Україна,
Чи твоє Подоллє?
Виходь, виходь, пане гетьмане,
До жванського гая:
Чи то наша буде Україна,
Чи твоя святая?
Виходь, виходь, пане гетьмане,
До жванського луга:
Чи то наша буде Україна,
Чи твоя Яруга?
Повій, повій, пане гетьмане,
Як той вітер віє:
Чи то наша буде Україна,
Чи твоя Хотия?»
Вийшов пан Хмельницький
Під Жванці із ханом:
«Ой лядуй же, ляше,
Хто буде з нас паном?»
Вийшов пан Хмельницький
До святого гаю:
«Ой покликни пана Яна,
Друже мій, Нечаю!»
Вийшов пан Хмельницький
Під Жванці з кравчиною:
«Ой прощайся, ляше.
Та із Волощиною!»
Вийшов пан Хмельницький
По жванському полю,
Ой запекли хлівоньку ляхи
Та тому Подоллю!
Ой покликнув Нечай ляхів,
Де той вітер віє,
Поза Дністром, поза ребром
Блищить тая Хотия.
Ой пізнали тоді ляхи,
Де їм станом стати,
Як гетьмана Хмельницького
До себе їднати!