Ой за горою, за кам’яною
Там собиралось три товариші.

Приспів:

Щедрий вечір, добрий вечір.

Один товариш — то сонце красне,
Другий товариш — то місяць ясний,
Третій товариш — то дрібний дощик.
А сонце каже: — Як ізійду я,
Як ізійду я в неділю рано,
То возрадується всякий хрещений.
А місяць каже: — Як ізійду я,
Як ізійду я звечера рано,
То возрадується риба в морі,
Гість у дорозі, звір у полі.
А дощик каже: — Як упаду я,
Як упаду я тричі на землю,
То возрадується жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця.

Ой за горою, за кам’яною,

Приспів:

Ой дзвін дзвонить, місяць сходить!

Там паниченько-перебірниченько
Коники перебирає:
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,
Там паниченько-перебірниченько
Волики перебирає:
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,
Там паниченько-перебірниченько
Коровиці перебирає:
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,
Там паниченько-перебірниченько
Гусочки перебирає:
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,
Там паниченько-перебірниченько
Качечки перебирає:
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,
Там паниченько-перебірниченько
Курочки перебирає.
Котрі кращі, собі бере,
Котрі бридші, служенькам дає.

Ой за горою, за кам’яною,

Приспів:

Де дзвін дзвонить, там місяць сходить!

Там пан Іванко камінь лупає,
Камінь лупає, церкву мурує,
Церкву мурує, злотом гафтує.
Прийшов же він до дядичка:
— Давай, дядичку, срібла, злота!
Дядичко каже: — Злота не даю,
Злота не даю, бо сам не маю.
Прийшов же він до ненички:
— Поїдь, неничко, по срібло, злото!
Неничка каже: — Я не поїду,
Я не поїду, бо не заїду,
В мене коні не ковані,
Та й залубні поламані.
Прийшов же він до миленької:
— Поїдь, миленька, по срібло, злото!
Миленька каже: — Ой я поїду,
Ой я поїду, бо я заїду,
В мене коні поковані
Та й залубні поскладані.

Ой за горою, за кам’яною,
А за другою, за золотою
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.
До церковці йшла, вже й зоря зайшла.
В церковці стояла, як свіча палала.
Од церковки йшла — вже й зоря зійшла.
Паничі стрічали й шлички здіймали,
Шлички здіймали, її питали,
Її питали, ще й величали:
— Чи ти царівна, чи королівна?
— Я й не царівна, ні королівна,
Я дівка Ланпушка, Никифорова дочка.