Ой зацвіла червона калина
Над криницею,
Горе жити мені молоденькій
Та й за п’яницею.

А п’яниця, гірка недбайлиця,
Мед-горілку п’є,
Ой як прийде з корчми додомоньку —
Мене молодую б’є.

— Не бий мене, не бий, мій миленький,
Не бий мене вдень.
Не тіш моїх тяжких воріженьків,
Не сміши людей.

Ой зацвіла червона калина
Над криницею.
Горе ж мені, моя рідна мати,
За п’яницею.

Бо п’яниця та і недбайлиця
Як день, так і нічку п’є,
А як прийде із коршми додому,
Мене, молодую, б’є.

Потихесенько, помалесенько,
Моя матінко, йди:
Спить п’яниця в рубленій коморі,
Гляди ж, його не збуди.

— Ой нехай він спить, моя доню,
Бодай він не встав,
Щоб твоєї бідної головоньки
Більше не клопотав.

— Просю, ненько, ти моє серденько,
Не кажи ж ти цього,
Єсть у мене дрібненькії діти,
Горе жити без нього.

Не проклинай, моя матінко,
П’яниці мого,
Бо як помре мій гіркий п’яниця,
Горе жити без нього.