Ой зима, зима, зима лютая,
Прошу я тебе, не зморозь мене.

Прошу я тебе, не зморозь мене,
Ой не так мене, як мужа мого!

Ой не так мене, як мужа мого,
З походу йдучи, коня ведучи.

З походу йдучи, коня ведучи,
Коня ведучи, зброю несучи.

Ой зброє моя, посрібляная,
Ой доле моя, безталанная.

Ой зима, зима, зима лютая,
Ой просю ж тебе, не зморозь мене.

Не зморозь мене ще й мого мужа,
Бо мого мужа жінка подужа.

Бо мого мужа жінка подужа,
Жінка подужа — не любить мужа.

Як полюбила — приголубила,
Взяла гострий меч та й зарізала.

Взяла гострий меч та й зарізала,
Взяла на платок, понесла в садок.

Взяла на платок, понесла в садок,
В вишневім саду та й повішала.

В вишневім саду на сухім дубу,
На сухім дубу та й на яворі.

Прийшла додому, пішла в комору,
Вточила вина півтора відра.

Сіла за столом з чужим соколом,
Стала вино пить, стала сльози лить.

— Ой горе, горе з таким мужем жить,
А ще й горше, що й нема його.

Піду я у сад, відчеплю назад.
Вранці раненько прийшла до миленького:

— Вставай, миленький, вже день біленький,
Вже нависівся, вже й нагойдався,

Всяких пташечок вже й наслухався,
Винних яблучок вже й нанюхався.

Ой чи ти спиш, чи ти так лежиш,
Що мого серденька не розвеселиш?

— А я і не сплю і так не лежу,
І твого серденька не розвеселю.