Ой зима, зима, зима лютая,
Ой просю ж тебе, не зморозь мене.
Не зморозь мене ще й мого мужа,
Бо мого мужа жінка подужа.
Бо мого мужа жінка подужа,
Жінка подужа — не любить мужа.
Як полюбила — приголубила,
Взяла гострий меч та й зарізала.
Взяла гострий меч та й зарізала,
Взяла на платок, понесла в садок.
Взяла на платок, понесла в садок,
В вишневім саду та й повішала.
В вишневім саду на сухім дубу,
На сухім дубу та й на яворі.
Прийшла додому, пішла в комору,
Вточила вина півтора відра.
Сіла за столом з чужим соколом,
Стала вино пить, стала сльози лить.
— Ой горе, горе з таким мужем жить,
А ще й горше, що й нема його.
Піду я у сад, відчеплю назад.
Вранці раненько прийшла до миленького:
— Вставай, миленький, вже день біленький,
Вже нависівся, вже й нагойдався,
Всяких пташечок вже й наслухався,
Винних яблучок вже й нанюхався.
Ой чи ти спиш, чи ти так лежиш,
Що мого серденька не розвеселиш?
— А я і не сплю і так не лежу,
І твого серденька не розвеселю.