Ой кінь ірже, води не п’є, кінь доріженьку чує.
Ой бог знає, бог відає, де мій милий ночує.
Ой ночує мій миленький а в лузі при долині
Та прив’язав кониченька при червоній калині.
Та прив’язав кониченька при червоній калині,
А сам пішов до дівчини на пухові перини.
А лежачи у перинах, та й став стиха говорити:
— Чи будеш ти, дівчинонько, та й за мною тужити?
— Ой не буду, козаченьку, ой, їй-богу, не буду,
Ти виїдеш за ворота, — я за тебе забуду.
Ой виїхав козаченько за новії ворота, —
Забулася дівчинонька, що в ручках за робота.
Ой виїхав козаченько та за жовтії піски, —
Обілляли дівчиноньку та дрібненькі слізки.
Ой виїхав козаченько та за крутії гори, —
Задзвонили по дівчині та в усі в селі дзвони.