«Ой Левенче, Левченоньку,
Ти удовин сину да козаченьку.
Вже ж на тебе всі пани
Встали із ізрадою,
Хотять уловити громадою».
«Ой я ж бо їх да не боюся,
Я ще молод козак, вислужуся:
За два коня воронії,
За дві саблі золотії».
Погодивши да не забаривши,
Да ведуть Левенця, уловивши,
Ведуть його да улицею,
Зв’язали руки сирицею.
За ним іде ненька старенька,
Сестра рідненька.
«Чи я ж тобі, сину, да не казала...»
«Чи я ж тобі, брате, не говорила...
Що не рубай ліса Лебедина».
Вирубавши да зволочивши та запиливши.
Ой пішов Левенець затуживши;
Пішов же він да попід лугом,
Да підпираючись тугим луком;
Прийшов же він да до криниці,
До холодної да до водиці.
Ой стоять коні да попутані, пов’ючені.
Вони од Левенця не утечені!
Лежать пани да порубані, помучені,
Вони од Левенця не утечені!