Українські народні пісні

ОЙ ЛЕВЕНЧЕ, ЛЕВЧЕНОНЬКУ
Українська народна пісня

«Ой Левенче, Левченоньку,
Ти удовин сину да козаченьку.
Вже ж на тебе всі пани
Встали із ізрадою,
Хотять уловити громадою».
«Ой я ж бо їх да не боюся,
Я ще молод козак, вислужуся:
За два коня воронії,
За дві саблі золотії».
Погодивши да не забаривши,
Да ведуть Левенця, уловивши,
Ведуть його да улицею,
Зв’язали руки сирицею.
За ним іде ненька старенька,
Сестра рідненька.
«Чи я ж тобі, сину, да не казала...»
«Чи я ж тобі, брате, не говорила...
Що не рубай ліса Лебедина».
Вирубавши да зволочивши та запиливши.
Ой пішов Левенець затуживши;
Пішов же він да попід лугом,
Да підпираючись тугим луком;
Прийшов же він да до криниці,
До холодної да до водиці.
Ой стоять коні да попутані, пов’ючені.
Вони од Левенця не утечені!
Лежать пани да порубані, помучені,
Вони од Левенця не утечені!

Походження та примітки

ОЙ ЛЕВЕНЧЕ, ЛЕВЧЕНОНЬКУ.

Записано на початку 30-х років XIX ст. в Миргородському районі, Полтавської обл. Друкується за зб. П. Я. Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни», стор. 50—51. Відомо кілька записів пісні.

Левенець — образ ватажка селянських повстанських загонів, які боролися проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту. Народні повстанці називалися на Поділлі левенцями. Рух левенців був поширений на Поділлі з 30-х років і майже до кінця XVIII ст.

Лебедин (ліс) — в 60-х роках XVIII ст. один з центрів гайдамацького руху в районі Сміла — Шпола — Звенигородка (тепер — Черкаської обл.).

Джерело

Тематичні розділи

  • Історичні пісні
  • Боротьба проти соціального гніту і іноземних загарбників у другій половині XVII та у XVIII столітті