— Ой мати, мати, єсть дяк у хаті,
Співає, жартує, не дає спати.

І єще, мати, грає зо мною!
— Бий єго, доню, хоч кочергою!

— Боюся, мати, щоб не вкаляти,
Волю я дяченька поцілувати.

Жупан новенький, дяк молоденький, —
Боюся, мати, щоб не вкаляти.

Ба єще, мати, буду прохати
У постілоньку до себе спати.

— Ой доню, доню, буде з бідою,
Коли дяк ляже спати з тобою.

— Ой мати, мати, буду тривати,
Хоч мене буде дяк зачіпати.

— Хоч дяк жартує, але не пустує,
Нехай же, доненько, переночує.

Поти ся грали, поки не спали,
Заки-м ся з собою не обізнали.

Обізнавшися, почне дяк спати,
А дівчинонька почне плакати.

Дівчина дрімле, а дяк співає,
Погляда в віконце, чи вже світає.

— Ой єще, дяче, барзо раненько,
Присунься до мене, моє серденько!

Проспавшися, дяк почне співати,
А дівчинонька почне плакати:

— Ой дяче, дяче білого лиця,
Подобно з мене юж молодиця.

Ой прийшла мати доні питати:
— Чи гаразд було, доненько, спати?

— Ой спала-м, спала-м, ледь-м устала,
Тоже-м ся мати страху набрала!

— Ой доню, доню, жарту не знаєш,
Що ся так бардзо дяка лякаєш!

— Ой мати, мати, єсть дяк у хаті,
Співає, жартує, не дає спати.
— Ой доню, доню, бий коцюбою!
— Жупан новенький, сам молоденький,
Боюся, мати, щоб не вкаляти,
Волю я, мати, дяка прохати
У постілоньку до себе взяти.
Дівчина плаче, а дяк співає,
Погляне в віконце, чи не світає.
— Ой дяче, дяче, єще раненько,
Присунься до мене, моє серденько!
— Присунься до неї, заколиш єї:
Ой люлю, люлю, піднявши кошулю.
— Ой дяче, дяче білого лиця,
Юж з мене тепер є молодиця.
Ой прийшла мати доню питати:
— Чи добре було із дяком спати?
— Ой спала, спала, ледве устала,
Але же-м ся, мамо, страху набрала!
— Ой доню, доню, страху не знаєш,
Що так ся бардзо дяка лякаєш.