Ой не шуми, луже,
Зелений байраче!..
Не плач, не журися,
Молодий козаче!
Не плач, не журися,
Молодий козаче!

Не сам же я плачу —
Плачуть карі очі,
Що нема спокою
Ані вдень, ні вночі.
Що нема спокою
Ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії —
Вороги тяжкії:
Не дають ходити,
Дівчину любити.
Не дають ходити,
Дівчину любити.

Я ж буду ходити
І буду любити,
Ще й до себе візьму —
Буду з нею жити!
Ще й до себе візьму —
Буду з нею жити!

Ой умру я, мила...
Як ти будеш жива —
Чи згадаєш, мила,
Де моя могила?
Чи згадаєш, мила,
Де моя могила?

А моя могила
Край синього моря,
Де була між нами
Тихая розмова!
Де була між нами
Тихая розмова!

Зійдеш на могилу,
Та не сумуй дуже, —
Спогадають люди,
Що любились дуже!
Спогадають люди,
Що любились дуже!

Зійдеш на могилу —
Не труси землею,
Бо сама вважаєш,
Як тяжко під нею!
Бо сама вважаєш,
Як тяжко під нею!

Ой тим воно тяжко —
Любилися важко,
Тим воно тяженько —
Любились вірненько!
Тим воно тяженько —
Любились вірненько!

Ой не шуми, луже,
Зелений байраче.
Не плач, не журися,
Молодий козаче.

Не сам же я плачу,
Плачуть карі очі,
Немає спокою
Ні вдень, ані вночі.

Сусіди близькії —
Вороги тяжкії
Не дають ходити,
Дівчину любити.

Я дівчину люблю
І любити буду,
Хіба я умру,
Що за ню забуду.

Як умру я, умру,
А ти будеш жива,
Прийди, подивися,
Де моя могила.

Там моя могила,
Край синього моря,
Де буйний вітер віє
І тиха розмова.

Прийди, подивися,
Не махай рукою,
Бо скажуть люди,
Жалуєш за мною.

Не махай рукою,
Не кидай землею,
Бо сама ж ти знаєш,
Як тяжко під нею.

Ой тим воно тяжко —
Любилися важко,
Тим воно тяженько —
Любились вірненько.