Ой попід гай зелененький (Двічі)
Ходить Довбуш молоденький.

На ніженьку налягає, (Двічі)
Топірцем ся підпирає.

Топірцем ся підпирає (Двічі)
І на хлопців покликає:

«Ой ви, хлопці, ой ви мої, (Двічі)
Уставайте всі раненько.

Уставайте всі раненько, (Двічі)
Убирайте ся скоренько.

Щоб Кути не минути, (Двічі)
До Косова повернути.

Бо підете враз за мною, (Двічі)
Там у гори за скалою.

Бо ми підем враз до Дзвінки, (Двічі)
До Штефанової жінки».

«Ой Довбушу, пане наш, (Двічі)
Там буде пригода на нас.

Бо де ми лиш бували, (Двічі)
То ми зради не видали.

Тепер зрада та й над нами, (Двічі)
Молодими легінями».

Ой попід гай зелененький (Двічі)
Ходит Довбуш молоденький (Двічі)

На ноженьку налягає, (Двічі)
Топірцем ся підпирає. (Двічі)

Бігом, хлопці, скоршим бігом, (Двічі)
Западают стежки снігом, (Двічі)

Штоби Кути не минути, (Двічі)
До Косова завернути. (Двічі)

Ой поїдем там до Дзвінки, (Двічі)
До Штефанової жінки, (Двічі)

Бо Штефана нема дома (Двічі)
І вечеря не готова. (Двічі)

Пускай, жінко, пускай в хату, (Двічі)
Штоби двері не валити. (Двічі)

Г мене двері тисовиї, (Двічі)
Г мене замки сталевиї. (Двічі)

Не поможут замки твої, (Двічі)
Як підложу плечи свої. (Двічі)

Став ся Довбуш добивати, (Двічі)
Стали замки одлітати, (Двічі)

А як тілько двер ухилив, (Двічі)
Зараз Штефан в серце стрілив! (Двічі)

Не так в серце — в праве плече, (Двічі)
Довбушови кровця тече. (Двічі)

Ой ти, гицлю, ой ти, дідьку, (Двічі)
То ти мя з’їв через жінку. (Двічі)

Треба било не валити, (Двічі)
Жінці правди не казати. (Двічі)

Гей ви, браття з Чорногори , (Двічі)
Возміт мене на топори — (Двічі)

Занесіт мя в Чорну гору.
В Чорну гору занесіт мня,
На дрібен мак посічіт мя. (Двічі)

Най ся люде не збиткуют, (Двічі)
Тіла мого не катуют. (Двічі)

Сами ся порозходжайте (Двічі)
І топорці занехайте. (Двічі)

Людська кровця-не водиця, (Двічі)
Проливати не годиться. (Двічі)

Ой попід гай зелененький (Двічі)
Ходит Добуш молоденький.

На ніженьку налягає, (Двічі)
Топірцем ся підпирає.

Топірцем ся підпирає, (Двічі)
Та й на хлопців покликає.

— Ой ви, хлопці, ви, молодці, (Двічі)
А сходіться разом д’купці,

Бо будемо раду мати, (Двічі)
Де підемо розбивати,

Щоби Кути не минути, (Двічі)
До Косова повернути.

Тепер хлопці ідім спати, (Двічі)
Бо маємо рано встати.

Та вставайте всі раненько, (Двічі)
Убирайтеся борзенько

У постоли скірянії, (Двічі)
У волоки шовковії.

Разом, хлопці, разом бігом, (Двічі)
Западають стежки снігом!

Ходіть, хлопці, та й за мною, (Двічі)
Та й у гору і скалою,

Бо зайдемо та до Дзвінки, (Двічі)
До Штефанової жінки.

— Ой Добушу, ти, пане наш, (Двічі)
Там пригода буде на нас!

— Ви на мене уважайте, (Двічі)
По дві кулі набивайте!

Станьте, хлопці, під ворота, (Двічі)
А я піду під віконце,

А я піду під віконце, (Двічі)
Ци спить моє любе серце...

— Ци спиш, серце, та ци чуєш, (Двічі)
Ци Добуша заночуєш?

— Ой я не сплю та все чую, (Двічі)
Бо вечероньку готую.

—Ци будеш ми отворяти, (Двічі)
Ци кажеш ся добувати?

— Не кажу ся добувати (Двічі)
І не піду отворяти.

—В мене двері тисовії, (Двічі)
В мене замки стальовії!

— Не поможуть замки твої, (Двічі)
Як підложу плечі свої!

— Сім літ сили закохати, (Двічі)
Мої двері вилупати! —

Взявся Добуш добувати, (Двічі)
Взяли замки відлітати.

Ой лиш двері та підхилив, (Двічі)
А вже Дзвінка з поду стрілив,

А вже Дзвінка з поду стрілив, (Двічі)
Добушеві в серце вцілив;

Не так в серце — в праве плече, (Двічі)
А з лівого кровця тече.

— Ой ти, гицлю, ти, Дзвінчуку, (Двічі)
То-с ти мя з’їв через суку!

— Ой Добушу, Добушуку, (Двічі)
Чому-с не вбив тоту суку?

— Як же я ї убити мав, (Двічі)
Коли я ї вірне кохав?

— Ой Добушу, ти, пане наш, (Двічі)
Велика пригода на нас!

Ой куди ми не бували, (Двічі)
То ми зради не видали,-

А ту зрада ба й над нами, (Двічі)
Молодими легінями!

—Ой ви, хлопці, ой ви мої, (Двічі)
Возьміть мене з хати тої!

Возьміть мене на топори, (Двічі)
Занесіть мя в Чорні гори.

В Чорногору занесіть мя, (Двічі)
На дрібний мак посічіть мя.

Най ся ляхише збиткують, (Двічі)
Моє тіло не чвертують!

Сріблом, злотом поділіться, (Двічі)
А самі вже розходіться,

Але не йдіть розбивати, (Двічі)
Людську кровцю проливати!

Людська кровця — не водиця, (Двічі)
Проливати не годиться.

Впали ляхи, всіх забрали, (Двічі)
Назад руки пов’язали.

Ой попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький,
На ноженьку налягає,
На топір ся підпирає, —
На топір ся підпирає
Та й на хлопців закликає:
«Ой ви, хлопці ба й молодці.
Набивайте по стрільбочці
І держіться при купочці,
Бо я їду до милої,
Ба й до жінки Дзвінкової».
Прийшов Довбуш під віконце,
А в віконце гріє сонце.
«Ци спиш, мила, ци ночуєш?
За Довбуша ци ти чуєш?»
«Ой я не сплю і все чую,
Вечерицю готовую,
Вечериця пильна буде,
А всім людям дивна буде.
Ще ж вечера не готова.
А Штефана нема дома».
«Пускай, мила, ба й до хати.
Щоби дверей не ламати».
«В мене двері тисовії,
А замочки залізнії».
«Не поможуть замки твої,
Як підложу плечі свої».
Яв ся Довбуш добувати,
Яли замки відлітати.
Яли двері попускати.
Лишень Довбуш двері вхилив,
Штефан Дзвінка з поду стрілив, —
Крізь реберце в само серце,
Довбушеві кровця тече.
«Ой Штефане ти Дзвінчуку,
Ой тось н’ї звів через суку.
Ай, то файно, ай, то здало,
Коби хлопці за то знали.
На мак би т’ї порубали,
Жінку твою постріляли.
Та й крич’їв би м — не докричу,
Та й свистав би м — не досвисну!»
Та й як крикнув — та й докрикнув,
Та й як свиснув — та й досвиснув:
«Гай, ви, хлопці, гай, ви мої,
Гай, ви, хлопці ба й молодці,
А де ж ви ся забавили,
Смерті сте ми й не виділи.
Гай, ви, хлопці ба й молодці,
Беріть мене на топорці,
Беріть мене на топори,
Несіть мене в Чорні гори,
Д’ Чорногорі на подину,
Бо через вас марно гину.
Ба й ви, хлопці, ніц не дбайте,
На мак дрібний то рубайте».
«Гай, Довбушу, ти пане наш,
Тепер зрада стоїть на нас.
Гай, де будем зимувати.
Біле літо літувати?»
«Гай, ви, хлопці ба й молодці.
Гай, ви, діти, не журіться,
Сріблом-злотом поділіться,
Ба й на суку не дивіться,
Бо у неї тілько віри,
Як на бистрій воді піни».
«Ой Довбушу, ти пане наш,
Тепер зрада стоїть на нас;
Бо куди ми лиш бували,
Нігде зради не видали;
Тепер зрада стоїть на нас».
«Гай, ви, хлопці, гай, ви мої,
Не жалуйте смерті мої.
Вольно буде рабувати.
Руську кровцю не проляти, —
Руська кровця не водиця,
Проливати не годиться».
«Ой Довбушу, ти пане наш,
Стоїть зрада тепер на нас.
Як нам, батьку, вже гуляти,
Як нам за́мки добувати?
Як вірлята без вірлонька, —
Так ми, бідні, без татонька!
Гай, де будем пробувати,
Красний свій вік вікувати?
Ішли би сьмо в Волощину,
Тамо сьмо ся провинили;
Хотіли сьмо царя вбити,
Єго слуги потопити,
А царицю з собов взяти!
Ой Довбушу, ти пане наш, —
Порадь же ба й тепер ти нас»...