Ой ти, Оксано, не стій, не стій,
Бо вже Петруньо не твій, не твій.
Ой здається, я не стояла, не стояла,
Зішла зіронька світовая,
Зійшла зіронька, засвітила,
Прийшла додому — мати била.
Прийшла до дому — мати била,
Щоб я на Купайла не ходила.
Прийшов Петруньо та й питає:
— Чи є Оксана, чи немає,
Що на Купайлі не буває?
— Десь її мати не пускає,
До роботоньки заставляє.