Ой у лузі, лузі, гей, калина стояла,
На тії калині, зозуля кувала.

На тії калині, гей, зозуля кувала,
Мати дочки за рік не пізнала.

Мати дочки, гей, за рік не пізнала:
— Чого, дочко, така стара стала?

— Ой десь ти, ненько, гей, та журби не знаєш,
Що ти мене за старість питаєш.

Ой є в мене, гей, аж три журби в хаті:
Ой одна журба — свекруха лихая,

Ой другая журба, гей, — дитина малая,
А третяя журба — милий покидає.

А третяя журба, гей, милий покидає,
Покидає, покидає, покинути має.

— По чім же ти, мила, гей, по чому пізнала,
Ой що ти мені відразу сказала?

— А по тому, гей, миленький, по тому,
А по твому коню вороному,

Що звечора, гей, коню обрік даєш,
Опівночі коня напуваєш.

Опівночі, гей, коня напуваєш,
А на розсвіті коника сідлаєш.

В хату ввійдеш, гей, дитину колишеш,
На дитину лихим духом дишеш.

Ой лю-лю, лю-лю, лю-лю, гей, та вже пора спати,
А хто ж тебе буде доглядати?

А хто ж тебе, гей, буде доглядати,
А хто ж тебе буде годувати?

— Ой єсть у мене, гей, та рідная мати,
Буде вона мене доглядати.

Буде вона, гей, мене доглядати,
Буде вона мене годувати.