Ой у полі дві тополі,
Одна другу та й вихитує.
А в козака дві дівчини,
Одна другу та й випитує.

— Товаришко-голубочко!
Чи була ти на гуляннячку?
Чи бачила, чи виділа
Моє вірне закоханнячко?

— Ой бачила, ой виділа,
А ще сіла та й посиділа.
Там-то питав, там-то здихав,
Чом та друга не виходила?

— Ой щоб тобі, товаришко,
Та виїли комарі очі!
Щоб ти з моїм закоханням
Не стояла опівночі.

Ой на тобі, товаришко,
На рукава полотенечка,
Та не ходи по вулиці,
Та не суши мого сердечка.

Ой на тобі, товаришко,
Ой на тобі п’ятака плати,
Я не хочу із тобою
Сукупного жениха мати.

Роман-зілля, роман-зілля
Попід межу похиляється.
Ой чула я ж через люди,
Що мій милий поклоняється.

Ой що ж мені по роману,
Як у ньому ягідок нема.
Ой що ж мені по поклону,
Як його самого нема.

Витоптала черевички,
Попід гору вибігаючи.
Виплакала карі очі,
Миленького виглядаючи.