Ой шумить, шумить, гей, дубровонька,
Зійшла ж ся ід ній вся громадонька.
— Чого ж ти шумиш, гей, дубровонька?
— Ой то ж я знаю, чого я шум’ю,
Бо в мені є чудноє звіря.
Чудноє звіря, сиве оленя.
В того оленя сімдесят рогів.
Ой ходить за ним можний панонько,
Можний панонько чом Іванонько.
Воно ж йому каже: — Ти за мнов не йди,
Не труди собі рожну лаєньку,
Не смугай собі ясну зброєньку.
Ой зійду ж бо я а в туги-луги,
А в туги-луги, на бистрі води;
Там ти мене ймеш, там ти мене вб’єш!
Здоймеш із мене сиву шубоньку,
Сиву шубоньку та й і роженьки,
Та й і роженьки та й пароженьки.
Приб’єш роженьки в новій світлоньці,
А пароженьки Й а в пекароньці.
Ой на роженьки будеш вішати,
Будеш вішати дорогі шати,
На пароженьки — ясні зброєньки.
Сива шубонька пану на хвалу.