Ой обізветься пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
«Гей, друзі-молодці,
Браття, козаки-запорожці!
Добре дбайте,
Барзо гадайте,
Із ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод —
Козацька вода,
Лядські дрова —
Козацькі труда».
Ой з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили,
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.
За ту бражку
Зчинили козаки з ляхами велику драчку;
За той молот
Зробили ляхи з козаками превеликий колот;
А за той не знать-який квас
Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс.
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
«Ой ви, ляхове,
Пеські синове!
Чом ви [нас] не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?»
Тогді козаки ляхів доганяли.
Пана Потоцького піймали.
Як барана, зв’язали
Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.
«Гей, пане Потоцький!
Чому у тебе й досі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Кам’янськім Подільці пробувати.
Печеного поросяти,
Куриці з перцем та з шапраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати
І житньої соломахи з тузлуком (уплітати).
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!»
Тогді ляхи чогось догадались,
На [рандарів] нарікали:
«Гей, ви, [рандарі],
Поганські сини!
Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали,
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового —
По півзолотого,
Від пішого — по два гроші,
А ще не минали сердешного старця —
Відбирали пшоно та яйця.
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького їднайте,
А то як не будете Хмельницького їднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко тікати».
[Рандарі] чогось догадались,
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута.
На річці Случі
Обломили міст ідучи,
Затопили усі клейноди
І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі...
Отсе, панове-молодці,
Над Полонним не чорна хмара вставала, —
Не одна пані-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-ляшка:
«Нема мого пана Яна!
Десь його зв’язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана».
Озоветься друга пані-ляшка:
«Нема мого пана Кардаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша»,
Озоветься третя пані-ляшка:
«Нема мого пана Якуба!
Десь (узяли) Хмельницького козаки
Та либонь повісили його десь на дубі».