По горі, горі павоньки ходять,
Павоньки ходять, пір’їнько ронять.
За ними ходить ґречная панна,
Ґречная панна чом Марусенька.
Пір’я збирає, в рукавець пхає,
З рукавця бере, на столик кладе,
З столика бере, віночок плете,
Віночок плете, на гол’ву кладе.
Ой як сі вбрала в неділю рано,
В неділю рано та й до церковці.
Злотий перстенець пальчики щипеть,
Жовті чобітки — скриплять зап’ятки,
Кован пояс підбочки ломить,
Соєва сукня слід замітає.
— Дивися, ненько, чи подібненько!
— Ой подібненько, моя доненько.
Підсіньом ішла — підсінє сіяло,
Пани ставали, шапки знімали.
Шапки знімали, всі сі питали:
— Чия то дочка, чи не крілевочка?
Ой позаду її — матінка її:
— Моя то дочка, не крілевочка.
Як сі схопили буйнії вітри,
Зірвали вінець, вінець-бав’янець,
Занесли єго в тихий Дунаєць.
Там сі знайшли три риболовці,
Три риболовці — всі три молодці.
Не ймили риби ані штучоньки,
Лише ймили вінець-бав’янець.
— А що нам буде за перев’янець?
Одному буде вінець-бав’янець,
Другому буде — злотий перстенець,
Третьому буде — сама молода,
Сама молода чом Марусенька.
Вінець-бав’янець — лиш по обідець,
Золотий перстенець — лиш по обідець,
Сама молода — до конца віка.