Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі!
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі!

Між горами там долина,
В тій долині єсть хатина,
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.

Нахилися тишком-нишком
Над рум’яним білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!

Чи спить вона, чи збудилась?
Спитай її, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.

Як заб’ється їй серденько,
Як зітхне вона тяженько,
Як заплачуть карі очі,
Вертай, вітре, опівночі!
Як заплачуть карі очі,
Вертай, вітре, опівночі!

А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!...
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!...

Вітер віє, вітер віє,
Серце в’яне, серце мліє.
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю завмирає.
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю завмирає.

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі!
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі!

Між горами там долина,
В тій долині єсть хатина,
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.
В тій хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися!

Чи спить мила, чи збудилась,
Спитай її, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась.
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась.

Як заб’ється в ній серденько,
Як зітхне вона тяженько,
Як заплачуть карі очі, —
Вертай, вітре, опівночі!
Як заплачуть карі очі, —
Вертай, вітре, опівночі!

А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!..

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув карі очі,
Повій, вітре, опівночі.

Між горами там долина,
В тій долині є хатина,
А в хатині дівчинонька,
Дівчинонька-голубонька.

Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця,
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівка мила.

Нахилися тишком-нишком
Над рум’яним білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила подивися.

Чи спить вона, чи збудилась?
Спитай її, з ким любилась?
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась?

Як заб’ється їй серденько,
Як здихне вона важенько,
Як заплачуть карі очі —
Вертайсь, вітре, опівночі.

Коли ж мила позабула
Та другого пригорнула,
То розвійся по долині,
Не вертайся з України.

Вітер віє, серце в’яне,
Серце в’яне, серце мліє.
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю замирає.