Повіяв вітер степовий,
Трава вся похилилась,
В бою впав молодий козак,
Дівчина зажурилась.

— Не плач, дівчино, не тужи,
Голубко сизокрила,
Не вернеться вже милий твій,
Сира земля накрила.

Він був ще хлопець молодий,
Пора була кохати,
Він впав, мов той сухий листок
І мусить там лежати.

Заплаче мати не одна,
Затужить чорнобрива,
Впав в бою не один козак,
Сира земля прикрила.

Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина зажурилась.

А був це хлопець молодий,
Йому пора кохати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.

Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
«Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче!».

Заплаче матінка стара,
Заплаче чорнобрива,
Бо не одного козака
Сира земля накрила.

Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою січовий стрілець,
Дівчина затужила.

А був то хлопець молодий,
Йому лише кохати.
Він впав, мов той сухий листок,
Повік буде лежати.

Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
— Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче.

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Земля сира накрила.