Гей, над Дніпром широким,
Старим та глибоким,
На кручі високій
Там є садок вишневий,
А в тім садку хатина біленька,
Буйним хмелем повита і сонцем зігріта,
Ще й у воротах дві тополі,
Мов сторожі, на волі. Гей, гей!
Та в тій-то ж хатині біленькій,
Мов у віночку зелененькім,
Жила жона миленькая,
Мов голубонька сивенькая.
Та була ж тая жона ні бідна ні багата:
Лісів її — оком не звидати,
Степів її — за вік не сходжати.
Отар — не злічити!
Криниці — медом-вином можна заливати,
А ріки — молоком заповняти!
Ще й електросвіча
Володимира Ілліча
В ночі темнії в її хаті
Світила ясненько. Гей, гей!
Та що ж то за жона
Жила в хатині біленькій,
Як в вінку зелененькім?
А поживала там, жила
Наша рідная мати
Україна мила-коханая.
Ой да ті кати фашизнянські,
Недолюдки поганські,
Та про теє добро нишком та тишком
Добре узнавали
Та й у неділю рано-пораненьку,
Як ті хижі звірі-круки,
Нападали, грабували,
Ліси, байраки порубали,
Отари забрали;
Дітей безневинних
Об каміння голівками розбивали
Та на штики брали,
Людей в неволю тяжкую фашистськую виганяли;
Міста-села попалили,
А степи вольнії та широкії,
Ой полонили
Ще й ясную свічу
Дніпрельстана могучого погасили.
Тоді ж то настала в її хаті
Нічка чорная та темная. Гей, гей!
Тоді ж то Україна
Своїх діточок собирала
Та й не день, не два та не три
Боронилась-захищалась
Та все знемагалась,
Несила спіткала...
Тоді ж то Україна,
Як свій милий край покидала,
Плакала-ридала
Та до своєї сестри
Русі Великої приходжала,
Словами промовляла:
«Ой ти, сестро, сестро
Русь моя Великая!
Прошу ж я тебе:
Добро вчини,
В боротьбі мені поможи,
Бо кати фашизнянські
На мій край напали,
Міста-села попалили,
А степи вольнії та широкії
Полонили!»
Тоді ж то сестра Русь Великая
Добреє серце мала,
Словами промовляла:
«Ой ти, сестро, сестро Україно,
Не плач, не журися!
Та є в мене воїни великі —
Поглянь- подивися!»
Ой були ж то богатирі нездоланні,
Не орли степовії —
Воїни бойовії!..
Тоді ж то мати — Русь Великая — вставала,
Низенький поклін синам віддавала,
Словами промовляла:
«Ой сини, сини, сини мої милі,
Орли сизокрилі!
Добре ви дбайте,
В труби срібненькії
Грайте- вигравайте,
Полки собирайте,
В похід вирушайте
Та Україну миленькую,
Мов голубоньку сивенькую,
Від ворога лютого визволяйте!»
Тоді ж то щонайстарший богатир.
Мудрий воїн-проводир
Йосиф Сталін
Добрую вдачу мав,
Наперед виходжав,
Словами промовляв:
«Гей, брати, брати мої милі,
Орли бистрокрилі!
Кажу ж я вам:
Добре ви дбайте,
На всі чотири сторони
Гінців висилайте,
В труби срібненькії
Грайте-вигравайте
Та свою славу сталінградськую,
Орловськую та бєлгородськую
Вспомніть-пригадайте!
Полки собирайте
Та Україну милую,
Як голубоньку сивую,
Від ворога лютого визволяйте!»
Ой то ж то та й не в темному гаю
Та й не сиві орлиці затуркотали,
А тільки ж то три
Сурми срібненькії,
Полковії вірненькії,
Голосно заграли.
Що першая то сурма заграла —
Напроти Києва святого,
Що другая — напроти Корсуня старого,
А що третя сурма заграла —
Напроти Одеси морської. Гей, гей!
Сонце затемнилось,
Земля затрусилась,
Гори повалились,
Ріки спинились, —
То-то ж то не більше
І не менше,
А тільки сімсот тисяч
Ще й п’ятнадцять
Гармат заклекотали,
Кулемети помагали,
Автомати цокотали
Та ворога лютого
Та ненависного
З України виганяли.
А щонайбільший богатир,
Мудрий воїн-проводир,
Над фронтом все літає, літає
Та до своїх друзів бойових
Словами промовляє:
«Гей, брати, брати мої милі,
Орли бистрокрилі!
Кажу ж я вам:
Добре ви дбайте,
На землі українській
Славній радянській
Ворогам життя не давайте!»
Ой да ті брати милі,
Орли бистрокрилі,
Та добре собі дбали:
На землі українській
Славній радянській
Ворогу життя не давали,
З любимої землі проганяли,
Перемогу собі мали, —
Прапор слави над Берліном розвівали
Та Вкраїну милую,
Як голубоньку сивую,
І всенький мир радянський
Від моря до моря
І аж поза гори Карпатські
Від ворога лютого визволяли.
Уклоняємось наперед
Ранішньому сонечку
І всенькому військові
Кревно-радянському!