Прощався стрілець зі своєю ріднею,
Він поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай,
Йдемо в бій за свою перемогу.
За свій рідний край, за стрілецький звичай,
Йдемо в бій за свою перемогу.

А вітер колише шовкову траву,
Молодий дуб додолу схилився,
Листя шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.
Листя шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.

«Ой коню, мій коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу накритий.
Біжи, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.
Біжи, коню мій, скажи неньці рідній,
Що я лежу у степу забитий.

Хай батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть.
Я в степу лежу, за ріднею тужу!
Чорний крук наді мною закряче.
Я в степу лежу, за ріднею тужу!
Чорний крук наді мною закряче».

Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть внуки про неї співати,
Що були козаки та й за волю лягли,
Тепер можемо вже їх згадати.
Що були козаки та й за волю лягли,
Тепер можемо вже їх згадати.

Ряди за рядами ідуть партизани,
До походу гармати їм грають!
За народную честь — за знущання і смерть —
Вони ката усюди карають.
За народную честь — за знущання і смерть —
Вони ката усюди карають.