Рибалка молоденький
На бережку сидів,
А очерет тихенько
Од вітру шелестів.

Одну очеретину
Рибалонька зломив,
І з неї він сопілку
Ножем собі зробив.

Зробив собі сопілку,
Заграв на ній, що вмів,
Але з очеретини
Сумний роздався спів:

«Рибалко молоденький,
Прошу тебе, не грай,
Не муч мого серденька,
Жалю не завдавай!

Дівчиною колись я
Прегарною була,
У мачухи в світлиці,
Як квітонька, цвіла.

У мачухи і син був...
І часто він дурив
Дівчаток молоденьких,
А сам їх не любив.

З ним раз ми якось вийшли
На берег цей крутий,
Дивилися на хвилі,
На місяць золотий.

Тут він мого кохання
У мене запрохав,
Я слухать не схотіла,
А він:-Уб’ю!..- сказав.

Сказав... і зразу в груди
Загнав мені свій ніж,
Та ніччю біля річки
Мене сховав тоді ж.

Тепера надо мною
Очерети ростуть,
А в них усі печалі
Життя мого живуть.

Рибалко молоденький,
Молю ж тебе, не грай!
Не муч мого серденька,
Жалю не завдавай!»