СЕРЕД СЕЛА СВІТЛА СВІТЛОНЬКА
Українська народна пісня
Серед села світла світлонька,
Коло світлоньки нова вборонька.
На тій вбороньці вороне стадо,
Межи тим стадом кінь неспійманий,
Кінь неспійманий та й не всідланий.
Та обобрався хлопець-молодець,
Що го спіймає та й го всідлає,
Та й на войночку ним помахає.
Ой єму братчик коня їмає,
Єму сестриця коня тримає,
Єму таточко коня сідлає,
Єго матінка вже виправляє:
— Іди, синочку, та й на війночку,
Наперед войська не видавайся,
Позаду войська не оставайся.
А вже синочку позбоку войська.
Хлопець-молодець про то не дбає,
Поперед війська сив конем грає.
Ой стукнув, крикнув на військо своє:
— Ой військо моє, бардзо слушноє!
Сказав си військо зшерегувати,
Сказав гармати понабивати,
Понад Львів-місто понавертати.
Та як ударив у першу браму,
Всі ся вершеньки понадхиляли,
І всі ся львівці задивували:
— Ой що ж тото у нас за такий воїн,
Ой воїн, воїн, хлопець-молодець,
Хлопець-молодець, хороший стрілець,
На Львів воює, Львів розбиває,
Львів розбиває, ні в чім не дбає.
Та зібралися, та й ізійшлися,
З села селяни, з міста міщани.
Радять радочку, що єму дати,
Що єму дати в подаруночок.
Дамо ми єму мисочку срібла,
Мисочку срібла, а в другу злота.
Виходять д’єму, виносять єму:
— Пане молодче, що потребуєш,
Дамо ти дари, не псуй нам мури.
Дамо ти уклін, не псуй нам і Львів.
Він тото бере та й не дякує,
Все на Львів-місто ся відхвалює.
Та й стукнув, крикнув на військо своє:
— Ой військо моє, бардзо слушноє!
Сказав си військо зшерегувати
Сказав гармати понабивати,
Понад Львів-місто понавертати.
Та як ударив Й а в другу браму,
Всі ся брамочки порозтворяли,
Всі ся мурочки порозбивали,
Усі ся львівці задивували:
— Ой що ж тото в нас за такий вояк,
Ой вояк, вояк хлопець-молодець,
Хлопець-молодець, хороший стрілець,
На Львів воює, Львів розбиває,
Львів розбиває, ні в чім не дбає.
Та й ізійшлися, та й зібралися
З села селяни, з міста міщани.
Радять радочку, що єму дати,
Що єму дати в подаруночок.
Дамо ми єму срібненьку бричку,
А у тій бричці царськую дочку.
Виходять д’нему, вивозять єму
Срібненьку бричку, царськую дочку.
Він її бере та й їм дякує.