Та їхала Катерина штирма кіньми вороними,
Питає Василя: «Чи близько до села?» (Двічі)

— Недалеко — лишень миля, Катеринко чорнобрива,
Катеринко моя, чорнобривко моя. (Двічі)

Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ту пшеницю жати! (Двічі)

— А в пшениці головня — болить мене голова,
Я таки не піду ту пшеницю жати. (Двічі)

— Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо той ячмінь в’язати! (Двічі)

— А в ячменя довгі ости — болять мене мої кості,
Я таки не піду той ячмінь в’язати. (Двічі)

— Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ті курудзи жати! (Двічі)

— А в курудзах довгі шульки — болять мене мої руки,
Я таки не піду ті курудзи жати. (Двічі)

— Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ті колопні брати! (Двічі)

Бо йдуть люди з міста, мене ся питають:
А чиї то колопні в полі пропадають? (Двічі)

— А най пропадають — я до них не піду,
Бо я не кобила, аби все робила. (Двічі)

— Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо до корчми гуляти! (Двічі)

— А ти бери рубля, а я беру, милий, два —
Ходімо-підемо до корчми гуляти! (Двічі)