Та була в мене жінка, та була в мене любка,
Та й послала вона мене у ліс по дрова.

Та дала ж мені сокиру, та дала ж мені тупую,
Щоб я утомився, в лісі забарився.

Мене рік погодив, чорт сокиру ухопив,
І я не втомився, в лісі не барився.

Ой була ж в мене жінка, ой була ж в мене любка,
Та послала вона мене та в поле орати.

Ой дала ж мені шкапу, ой дала ж мені погану,
Щоб я утомився, в полі забарився.

Мене рік погодив, злодій шкапу ухопив,
І я не втомився, в полі не барився.

Та була ж в мене жінка, та була ж в мене любка,
Та й послала вона мене та у млин молоти.

Та дала ж мені хліба, та дала ж мені черствого,
Щоб я утомився, хлібом подавився.

Мене рік погодив, цуцик хліб ухопив,
А я не подавився і не забарився!

Та була в мене жінка,
Та була в мене любка,
Та послала мене в ліс,
Щоб я їй дров приніс.
Та послала мене в ліс,
Щоб я їй дров приніс.

Та дала мені сокиру,
Та дала мені тупую,
Щоб я забарився,
В лісі заблудився.
Щоб я забарився,
В лісі заблудився.

Але я не горював,
Бо сокиру поламав,
Таки не барився,
Додому прибився.
Таки не барився,
Додому прибився.

Та добрий вечір, жінко,
Та добрий вечір, любко,
Таки буду вечеряти
З тобою, голубко.
Таки буду вечеряти
З тобою, голубко.

Та була в мене жінка,
Та була в мене любка
Та й послала мене в ліс,
Щоб я їй дров приніс.
Та й послала мене в ліс,
Щоб я їй дров приніс.

Та дала мені кобилу,
Та дала мені сліпую,
Щоб я забарився,
В лісі заблудився.
Щоб я забарився,
В лісі заблудився.

Але я не горював,
Бо кобилу вовк украв,
Таки не барився,
Додому прибився.
Таки не барився,
Додому прибився.

Та добрий вечір, жінко,
Та добрий вечір, любко,
Таки буду вечеряти
З тобою, голубко,
Таки буду вечеряти
З тобою, голубко,
Їй-їй!

Та була в мене жінка,
Та була в мене любка,
Та послала мене
В ліс по дрова.
Та дала мені сокиру,
Та дала мені тупую,
Щоб я затомився,
В лісі забарився.
А я дрова рубать став
Та й сокиру поламав,
Я й не затомився,
Я й не забарився!
Та була в мене жінка,
Та була в мене любка,
Та послала в поле жати
Сивая голубка:
— Іди, іди в поле жати,
Бо ти бач, що я хорую,
То мушу лежати.
Та дала мені хліба,
Та дала мені черствого,
Щоб я задавився,
В полі забарився.
А я жати як начав,
А собака хліб украв,
Я й не задавився,
Я й не забарився.
Як додому я прийшов,
Сів на призьбі під вікном,
Щось у хаті гомонить:
Жінка з кумом говорить.
Взяв я в руки мотузки,
Що ходив в ліс по в’язки,
Як у хату ввійшов,
Жінку за столом знайшов.
Вона на стіл схилилася,
Голова болить — журилася.
Я її легенько взяв,
До стовпчика прив’язав,
До стовпчика прив’язав,
Сам шукати їсти став.
Найшов курку в ринці,
В макітерці блинці,
Під покуттям пляшка стоїть.
Я за пляшкою нагнувся,
А під столом кум зігнувся.
— Чого, куме, тут сидиш,
Чого на жнива не йдеш?
А кум каже: «Не погуби»,
А кум каже: «Що хоч роби,
Щоб сусіди не дізнали
Й до жінки не доказали».
— А я ж тебе, куме, проведу,
Не дам тебе, куме, у біду.
А я кума проводжав,
Макогонів із п’ять дав.
Надворі узяв притику,
Набив жінці спину й пику.
Так я її похорував,
[Так я її полікував],
Що вже вранці встала
Й більш не слабувала,
Й більш не слабувала,
В поле мандрувала.