Та кувала зозулиця,
Ой на моїм току:
Чи чули, ви, люди добрі,
Дев’ятого року?
Але ж би то ба й не чули,
Бо не були м дома,
Та коли ся починала
Із французом война.
Чи ви чули, люди добрі,
Та такі публіки,
Що забрали в Коломиї
Рекрутів навіки?
Але ж в’ни їх та й забрали,
Не пустили к хаті,
А взяли їх, хло, під варту,
Гоня на бараки.
А взяли їх, хло, під варту
Та там зецерують,
Котрий носа утирає —
На остро штрафують.
Та кувала зозулиця
На зеленій руті:
Та займили на Симбірки
Сараки рекрути.
Та займили на Симбірки
Через одну стацью,
Пригнали їх у Германштат,
Дали на касарню;
А там нічку, хло, ночують.
Днинку зецерують,
Коломийську зецирочку
Ніч’ не потребують.
А тепер ми нещасливі,
Хлопці молодії,
Пала карта від цісаря
З тої Італії;
Пала карта від цісаря
З самої Верони,
А щоби ми, молоденькі,
Ступали до войни.
А чекайте, камратиська,
Горілки нап’ємся,
Бо вже, відай, камратиська,
Відти не вернемся!
Горілки ся як напили,
Нічо’ не гадали,
Дві стації як зробили,
То всі попадали.
Там обершти та майори
Бефель видавали,
Офіціри-капітани
Нам наказували:
«Як будете так робити,
Будете карані!»
Тепер ми ся, молоденькі,
Дочекали біди, —
Три стації на день робим,
Не їмо обіди!
А як прийшли в Італію
До самої войни,
А тепер ми, камратиська,
Нічого не годні!
Але «Парма» бо щаслива,
Бога допросила —
Лише прийшла в Італію,
Война ся скінчила.
А тепер ми, камратиська,
Вернімся до Відня,
Ми кляйники поскидали,
Які стали бідні.
А у Відні тяжка служба,
А ще пошта ходить,
В Італії іще гірша,
Най господь боронить!
А що то в тій Італії —
Там води солені,
Які були регіменти,
То всі заморені.
Тому добре, брате, в війську,
Що жінки не має,
А він свою службу робить
Та ніч’ не питає;
Але що тот, хло, женатий
Дуже штудерує,
А як піде до шпиталю,
Та й там крепірує.