Там під вербою та зеленою
Стоїть колодезь повен з водою.
Вийшла матуся та води брати
Із маленькими та відерцями,
Та й тих повненьких та не набрала,
А слізоньками та й доповняла,
Доповняючи та розмовляла:
«Ой годуй дитя та не рік, не два,
Вигодувавши людям оддала,
А люди будуть та й замишляти,
Матері жалю та й завдавати».
Ходить свекруха коло комори,
Будить невістку та до корови:
— Вставай, невістко, неробітнице,
Ти ж моєму добру некукібнице,
Ти ж моєму роду непокірнице.
Уже ж корови та й у діброві,
А моя невістка спить у коморі;
Уже ж і вівці на крутій гірці,
А моя невістка спить у комірці;
Уже ж і свині у свинориї,
— А моя невістка спить у перині.