У містечку Богуславку
Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.

Ой в містечку Богуславку
Сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна,
Як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський
Та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну
Та й поцілував.

«Ой не годен, пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати!»

Ой шепнули люди добрі
Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, —
Буде тобі лихо!»

Ой тікала Бондарівна
З високого мосту,
Сама ж вона хорошая.
Хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею два жовніри
З голими шаблями.

А на тій [на] Бондарівні
Червонії стрічки;
Куди вели Бондарівну —
Скрізь криваві річки!

А на тій [на] Бондарівні
Червона спідниця;
Де стояла Бондарівна —
Кривава криниця!

Ой повели Бондарівну
Помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський
З срібної рушниці:

«Ой чи хочеш, Бондарівно,
Ізо мною жити?»
«Ой волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити!

Ой волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі
На цім світі жити!»

Ой як тільки Бондарівна
Та цеє сказала,
Ой вистрелив пан Каньовський —
Бондарівна впала.

«Ой ідіте до Бондаря,
Дайте батьку знати,
Нехай іде свою дочку
На смерть наряжати».

Ой посунув пан Каньовський
По столу таляри:
«Оце ж тобі, старий Бондар,
За личко рум’яне.

Ой на ж тобі, старий Бондар,
Таляриків бочку —
Оце ж тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку».

Ой вдарився старий Бондар
В стіну головою:
«Дочко ж моя, Бондарівно,
Пропав я з тобою!»

Ой поклали Бондарівну
На тисову лавку,
Поки сказав пан Каньовський
Викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна
Сутки ще й годину,
Поки сказав пан Каньовський
Зробить домовину.

Ой вдарили [в] усі дзвони,
Музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну
Навіки сховали.