У неділю рано-пораненьку
Да збирав женці Коваленко.
Ізбирав женці да все молодії,
Хлопці, дівчата все добірнії!
Ой повів женців долом-долиною
А на ту пшеницю да озимую:
«Жніте, женці, да розживайтеся,
Да на чорну хмару не оглядайтеся,
А я піду додомоньку
Да одвідаю господоньку».
А женці жнуть да розжинаються,
Да на чорну хмару не оглядаються.
Оглянуться женці — Коваленко йде,
А позад себе орду веде;
Ведуть Коваленка да й улицею,
А зв’язали руки да сирицею.
«Утікайте, женці, куди кожний може,
Куди которому господь допоможе!
Повій, вітре да буйнесенький,
Да на мої женці молодесенькі!
Повій, вітре, да із Прилуки —
Чи не розв’яжуться мої білі руки;
Повій, вітре, да із півночі —
Чи не розв’яжуться мої білі очі»...