Угнав Іванко вороне стадо,

Приспів:

Не чорно! Не чорно перо
По коничейку на стайні лежить.

Ой угнав єго на золотий міст.
Став ся мостойко заламовати,
Стало стадейко затоповати.
Став Іванонько та й задумався:
— Ой не так ми жаль ворон стадейка,
Ох но мені жаль того єдного,
Того єдного коня вороного,
Що храпойками звірейки страшив,
Що очейками звіздойки читав,
Що ушейками гірлойки слухав,
Що копитцями біл камінь лупав,
Що огоняйком слідки замітав,
Що гривойкою все поле вкривав.