Що в Мутині на риночку,
Там стояли часті намети.
А на тих наметах золотеє кресло,
А на тому креслі молоденький Іван.
Да просяться у молодця Івана:
— Да пусти нас, молодче Іване
У тую землю, у турецькую.
Ми ж тую землю да розоримо,
Буланими кіньми розіб’ємо,
Гострими копитами та ізоремо,
Гострими стрілками та засіємо,
Тугими лучками заволочимо.
Возьмем за сю немиряночку,
Немиряночку — красну паняночку.
Тобі, молодцю, на погуляннє,
Отцю, матці — на посиланнє.