Я бачив сам, як він упав...
То було в нашому саду,
Як кров з чола текла долів,
В руках тримав свій вірний кріс.

Як я прибіг, то він просив,
Щоб я йому води приніс,
Щоб кров з лиця собі обмив...
Тулив до серця вірний кріс.

Як я з водов назад прибіг,
Стрільця не було вже в живих.
На білому, як сніг лиці,
Останній усміх вже застиг.

І поховали ми його
На цвинтарі під звук гармат...
А хоч з далека він прибув,
То був усім як рідний брат.

На ту могилу рік-у-рік
Йду я, ідуть мої брати,
Бо той стрілець за волю впав!
Йому поклін наш і цвіти.