Я дві зими на основу пряла, (3)
Аж на третю зиму оснувала.

Тепер стала я собі думати, (3)
Де ж того доброго ткача й узяти.

Занесу я її до Миколи, (3)
А він каже, що не має коли.

Понесу я її до Омелька, (3)
Він не бачить: основа тоненька.

Понесу я її до Данила, (3)
А він каже: основа погнила.

— Не кажіть ви, дядьку, нікому, (3)
Та наллю вам чарочку повну.

Як будете основу робити, (3)
То я вам дам чарочку пити.

А Данило ту основу робить, (3)
І щоранку всіх сусід приводить.

А що стінка — то була кобила. (3)
— Десь ти, жінко, зроду не робила.

Не сама я основу снувала, (3)
Харитина мені помагала.

Харитина — жінка пожила, (3)
Вона мені кобил наложила.

Я з Данилом говорить не хтіла, (3)
Мені Христя виробить до діла.

Вона мені робить — не шліхтує, (3)
Вона мені рядна помалює.