Я сьогодні щось дуже сумую,
Про козацькую долю згадав,
Ще й про славу свою не забуду,
Що колись я, як сокіл літав.

Боронив свою рідну Вкраїну,
Не боявся я лютих татар,
І не думав, що в полі загину,
Як громив я лихих яничар.

А тепер все пройшло, все минуло,
Чорна хмара над морем лягла,
І на горе синам України
Гірка доля у гості прийшла.

Плачуть гори і плачуть долини,
Плачуть ріки і плачуть моря,
Що з наказу змії Катерини
Кров’ю плаче козацька земля.

Я сьогодні щось дуже сумую,
Про козацьку я долю згадав
І про славу її незабутню.
Я колись, мов той вітер, буяв.

Боронив я свою Україну,
Боронив від ворожих татар.
Давня слава по світі буяла,
Не посмів глумитись яничар.

Вдарять дзвони в побідну годину,
І новий ми розпічнемо бій,
Ти воскреснеш, моя Україно,
В давній славі і в блеску давнім.