Як я ішов штири милі лісом,
Світив місяць високо, високо.
Мила за мном вікном ся дивила,
Гей, чим одишов далеко.

Я одишов штири милі поля,
Мила за мном волала:
«Ой вернися, милий-наймиленьший,
Чим я тебе згнівала?»

«Ой тим жесь мя, моя наймиленьша,
Тим жесь мя погнівала,
Як я стояв під твоїм віконцем,
Ти сой з іншим сидіва».

Як я ішов штири милі лісом,
Вона за мном кликала:
Ой вернися, моє любе серце,
Чим я тебе прогнівила?

Ой не верну, моє любе серце,
Бо не маю я чого.
Був я вчора під твоїм віконцем,
А ти мала іншого.

Ой не мала, мій милий, не мала,
Ой не мала, не мала.
Він мя просив квітку розмариї,
Я му вікном подала.

Ой не треба, моє любе серце,
Йому квітку давати,
Ой не треба, моє любе серце,
По двох нараз кохати.

Як я ішов штири милі лісом,
Мила на ня кликала,
Верний же ся, мій милий шугаю,
Чим же я тя згнівала?

Ой не верну, люба ти Ганічко,
Ой не верну николи.
Як я стояв пред твоїм віконцем,
То ти мала іншого.

Ой неправда, ти мій шугаїчку,
Я никого не мала.
Він мя просив цвіту розмариї,
Я му вікном подала.

Ой не треба, люба ти Ганічко,
Цвіти йому давати,
Ой не биво, люба дівчинонько,
По двох нараз кохати.