Українські народні пісні

Коза — варіант В

Дійові особи: Коза, Дід з сивою бородою, горбатий, перевеслом підперезаний, Баба стара, горбата, з корзиною, два Жовніри.

Дід вводить Козу, за ним ідуть Жовніри і спиняються при дверях у хату.

Баба залишається в сінях.

Дід (співає, Коза в такт рухає щелепою, цокаючи).

Гоц, добрий вечір, ми в вашій хаті,
Чи позволите козі гуляти?

Приспів:

Гоц, цуса, верблюса,
Гоп, козуненько, мой коханенько.
Ой бігла коза помежи дуби,
Не знайшли з неї, но тілько зуби.

Приспів.

Ой бігла коза помежи стіжки,
Не знайшли з кози, но тільки ріжки.

Приспів.

Ой бігла коза помежи граби,
Не знайшли з кози, но тілько лаби.

На інший голос.

Гуляй козуню, гуляй, небого,
Дасть тобі наш пан півчервоного.
Півчервоного ще й копійочку,
Ще й копійочку на горівочку.
Гоц, коза, тпри, коза, мала козенята,
Як і в мене, так і в тебе, чорні оченята.
Гоц, козуню, до полички,
Чи нема там палянички.
Гоц, козуню, до пєцка,
Чи нема там пиріжочка.
Гоц, козуню, до столика,
Чи нема там медівника.
Гоц, козуню, на пєцок,
Чи нема там дівочок.

Коза скаче по хаті і страшить дітей.

Дід. Вступися, козуню, най панове вояки собі потанцюють.

Жовніри крутяться один навколо другого і ударяють мечами, одним об другий, співаючи.

З Тернополя вандрували,
В бараболях ночували.
— А де ж тії бараболі?
— Де помацай, там мні болі.
В Тернополі на риночку
П’ють жовніри горівочку.
Ой п’ють вони, попивають,
Шинкарочку підмовляють:
— Шинкарочко молоденька,
Покинь жида-халамейка, (2)
Вандруй з нами молоденька.
Будеш з нами їсти, пити,
Довбеньками воші бити.

Дід.

А в неділю скоро день,
А бабіца з конопель.

Входить Баба.

Баба.

Ти горбатий, я без клуба.

Дід.

Гуляй, гуляй, моя люба!

Баба доїть Козу, яка дуже неспокійно стоїть і вивертає скопець з молоком. Баба плаче, бо нічим буде дітей погодувати.

Дід (кладе Козі на голову вінок з соломи і співає).

Та на ставу, на ставочку
Качата в рядочку.
Чи то файно і подібно
Козуні в віночку?
На городі фасоленька,
Коза єї їла.
Як надбігло два медведі,
То коза й зомліла.

На цих словах Коза падає нежива на землю. Дід і Баба кричать «Солі, солі!» І як знайдеться в хаті сіль, починають Козу відтирати. Потім Дід просить для Кози горілки, щоб їй стало легше, випиває чарку хлопець, який грає Козу.

Походження та примітки

Запис: 1910 рік у селі Самолусківцях, Гусятинського пов.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 34—2, одиниця зберігання 6—8, аркуш 194—195 (матеріали Й. Застирця).

Варіанти

  • «Основа», 1861, кн. XI —XII, стор. 61;
  • Piosenki gminne ludu Pińskiego, стор. 40—50;
  • «Черниговские губерн. ведомости», 1859, № 15, стор. 112;
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, матеріали Етнографічної комісії (записи з 1920-х років з села Гуляй-Поле, Запорізької обл., міста Остер, Чернігівської обл. та ін.);
  • М. Леонтович, Українські народні пісні, стор. 79—82;
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, фонд 1—6, одиниця зберігання 664, аркуш 148; одиниця зберігання 673, аркуш 59; одиниця зберігання 764, аркуш 73, фонд 1—7, одиниця зберігання 844, аркуш 11, фонд 6—4, одиниця зберігання 179, аркуш 10 (з мелодією), фонд 155, аркуш 142 (з мелодією), фонд 28—3, одиниця зберігання 69, аркуш 47—49.

Джерело

  • Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. Київ. Наукова думка. 1965. Упорядники О. І. Дей (тексти), А. І. Гуменюк (мелодії). Відповідальний редактор М. Т. Рильський. 804 с.

Тематичні розділи

  • Коза
  • Календарно-обрядові пісні