Коза — варіант Д
Дійові особи: Коза, Дід, цигани, Міхоноша.
Діда вбирають у парик, виготовлений з білої кожушини з червоною лисиною через усю голову. Для Кози роблять дерев’яну голову, в якій нижня щелепа ходить на завісах, прибивають до голови овечу шкуру га задовбують в нижню частину голови підставку з метр завдовжки, буцімто нога козина, а задні ноги Кози заміняє парубок, що накинувши «козу» собі на спину та обіпершись одною рукою на «козину ногу», другою береться за мотузку, прив’язану до нижньої щелепи козиної голови і шарпає, а щелепа вицокує в такт дідовому співу.
В руках у Діда — батіг, «хвайда». Дід співає і коли-не-коли декого хвайдою стукне, щоб не «нахлявали». Чоловік 8 або 10 вбираються так, як Дід, в машкари та в дрантя, і в циганів. Хто вбереться якнайстрашніше, то вважається в селі найкращим. З-поміж «циганів» призначається один Циган за старшого Дідового сина, який від Діда та Кози не відходить і на крок, так само, як Коза не відходить від Діда в час відвідування дворів.
Перед початком щедрування Дід виводить усіх «циганів» куди-небудь на попільнище або смітник, велить їм лягати і починає «хрестити хвайдою» з приказками, бо коли Дід в цей час не «охрестить цигана» і як той «циган», що боїться хрестин, пристане до гурту вже опісля, то він вважається «незаконнорождений» і тоді його, як помітять, то не тільки Дід, а й цигани «хрестять», наскільки витримає, батіг.
Все це — частина вистави, на якій багато молоді. Діставши дозвіл ввести Козу в хату, входить Дід з Козою і циганами, де учасники вистави співають (головно Дід) і танцюють. Співають для кожного члена сім’ї.
Усі:
Ой ходив старий вчора по степу
Та водив козу на срібнім цепу.
Повів він її у Галочий ліс,
Щоб моя коза моху не наїлась,
Наїлась моху, напилась води.
Вже ж бо я, старий, набрався біди.
Набрався біди ще й трохи горя:
Вже ж моя коза весь ліс спорола,
Як напилася з тої криниці...
Може, нам дасте мірку пшениці.
Далі Дід примовляє до Кози.
Чинно, козонько, приступись близенько,
Уклонись господареві низенько.
Коза кланяється. Далі співається господарю.
Ой ходив старий по крутих горах,
А тепер ходить по божих домах.
Де коза ходить, там жито родить.
Де не буває, там вилягає (2).
На моїй козі вже шефат линяє,
Ой вилиняла та ще ж уся,
Може, нам дасте мірочку вівса,
Дасте, не дасте, буде нам і того,
Якщо нам дасте, хоч золотого.
За золотого купимо бика,
Може, нам дасте житнього молока.
Дід (Козі). Чинно, козонько, уклонися.
Далі співають дівчині, парубкові, господині і т. п. Коза після кожної пісні «чинно уклоняється» і одержує плату.
Типові зразки цих пісень такі:
Дівчині.
Ой ходив старий та й до Тульчину
Та й здибав же він гарну дівчину.
Питає її: — Куди ходила?
А вража дівчина діда любила.
А я до неї скоса моргаю,
Постоли подер, чобіт не маю.
Парубкові.
Ой ішов старий аж із Галичі,
Здибають мене аж три паничі.
Питають мене: — Ти, діду, давній,
Чи не бачив ти гарної панни?
— В нашого попа є панна гарна.
На ній сукні дорогії,
На ній перстні всі золотії.
Господарю, що має зятя.
Ой ходив Антін в Богопіль на хміль.
Не купив хмелю, купив ячменю,
Наробив пива повную бочку,
Запросив тещу у гостиночку.
Посадив її в стіну очима,
Щоб моя теща мухи лічила.
Як налічила сорок і двісті,
Вже ж бо я, зятеньку, захтіла їсти.
Ой дав він її перву потравку
Головою в стіл, носом об лавку.
Попові.
Служив я в попа півтора року
Та заслужив гарнець гороху.
Заслужив я на насіння
Мені, старому, на посивіння.
Посадив його в попа на печі,
Повитовкали вражі паничі.
Посіяв його в попа на полі,
Повитовкали попові коні.
Посіяв його в кози на спині,
Та викачали попові свині.
Пішов до попа, став говорити,
А попадя мене хтіла вже бити.
Обернувся я в двері плечами,
А попадя зверху б’є рогачами.
Неохайній жінці.
Ой пішов старий до ковалихи,
А в ковалихи собаки лихі.
Вийшла Тетяна та й зацькувала,
Вийшла Марина обороняла:
— А йдіть, собаки, в солому спати,
Просю старого трохи до хати,
А сама стала солому січе,
А із соломи пироги пече,
Із носа каптить — пироги мастить.
— Ой іди, старий, пироги їсти,
Вибачай, старий, нема де сісти,
Бо ми самі хочемо їсти.