Пісні про кохання

Найхарактерніші риси пісень про кохання — ніжність, долання перешкод до щастя закоханих, образи ворогів та розлучників. Пісні виконуються хором під час весільного застілля, на родинах, хрестинах, толоці.

У ліричній поезії вони займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізовані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі переживання, емоції.

Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого садка: «Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав» зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе» вечірнього гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече».

Для пісень про кохання характерні:

- романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):

А я візьму кріслечко,
Сяду край віконця.
Я ще й очі не зімкнула,
А вже сходить сонце.

- гіперболізація духовних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя):

Ой не хочу, дівчинонько,
На твій посаг дивитись.
Краще піду в синє море
В річку биструю топитись;

- сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину)

Гиля, гиля, сиві гуси,
Гиля, гиля, до води.
Посватали дівчиноньку -
Плаче козак молодий.

Або:

А у гаю, край Дунаю з тою самотою
Плачу, тужу, ще й ридаю
Мила, за тобою...

Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи:

- пара голубів — закохані:

Коло млину, коло броду,
Два голуби пили воду.

- зірка — дівчина, місяць — хлопець:

Котилася зоря з неба
Тай впала додолу:
«Тай хто мене, молоду дівчину
Проведе додому?»

- зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:

Кувала зозуля в стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька в батька на порозі:
Козаче-соколю, візьми мене з собою
На Вкраїну далеку;

- хміль — символ невірного хлопця:

Ой хмелю мій, хмелю,
Хмелю зелененький
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?