Купальські та собіткові пісні

На Волині ще у многих місцях затримався звичай справляти стародавнє свято Купала.

В Ковельському повіті справляють Купала так: звечора хлопці крадуть де-небудь солом’яника старого (солом’яник — великий кошик, плетений з соломи, завбільшки з велике барило, в нього зсипають збіжжя і борошно), — власне, крадуть, бо просити не годиться. Солом’яника того звуть козубом. Того козуба хлопці тягнуть по селі, біжучи якнайшвидше і співаючи, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. — все то знадоби для купальського вогнища. Все теє хлопці забирають і пакують у козуб. Таких перейм буває скілька, і хлопці ледве можуть забрати все паливо. Козуба виносять на вигін за село. Там уже збирається цілий гурт людей, більше молодь, але є й молодші молодиці, часами і з старших дехто. Співають тільки дівчата, та часом відповідають їм на співи й хлопці. Починають з которої-небудь пісні, частіше «Ой молодая молодице». Хлопці тим часом запалюють козуба, устромивши в нього високі тички, щоб вогонь горів вище. Люди, що приходять дивитися на Купала, повинні принести з собою теж різний підпал. Кажуть, що в давніші часи всякого, хто приходив з порожніми руками, хлопці били, через те й досі є купальна приказка: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Поки вогнище палає, дівчата співають пісень, часом зачіпаючи хлопців у тих піснях; тоді хлопці й собі відповідають, часом піснями, а частіше жартами, часом не дуже-то призвоїтими та лагідними. Взагалі увесь час ведеться якесь жартівливе змагання дівчат з хлопцями. Так, напр[иклад], від часу до часу хлопці вихоплюють з огнища віхті соломи з вогнем і кидаються з ними поміж дівчат, тикаючи їх дівчатам в лице і розганяючи дівчат по полі, але дівчата вертаються і знов віддячують хлопцям насмішливими піснями.

Коли козуб згорить до половини і вогонь трохи понижчає, тоді хлопці починають скакати через нього. Потім, коли вогонь почне пригасати, всі розходяться з піснями додому.

Вогню купальського не гасять, а лишають його, щоб сам дотлів до останку.

В Звягельському повіті хлопці кладуть огонь, а дівчата вбирають деревце, березку. Вбирають її вінками, биндами і запаленими свічечками. Деревце теє зветься купало. Самі дівчата убираються в великі вінки з різного зілля та квіток і мають при собі ще по вінку. Вони водять коло біля деревця і співають, хлопці тим часом скачуть через вогонь. Часом хлопці пориваються вхопити деревце, тоді дівчата боронять його і співають на хлопців різні прикрі пісні. Врешті хлопці хапають деревце і палять його або кидають в річку, а дівчат, що пробують оборонити своє купало, самих не раз купають в тій же річці.

Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік.

Леся Українка.
Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 9 — 10.

Купайла

Купайлиця або Купала (Купайло) було колись чи не найголовнішим літнім народним календарним святом, всіма очікуваним, особливо молоддю та жінками. Це прадавнє величне, найпоетичніше народне свято кохання і шлюбу, день літнього сонцевороту, що припадає в нашій місцевості на 20 — 21 червня. У ці дні рік поділяється навпіл, Сонце повертає з літа на зиму, а дні починають коротшати. Вважалось, що збігається воно з днем народження Івана Предтечі (7 липня), але святкують його по різному: у західних слов’ян — “святого Яна”, “Івана Купала” — у східних, “сан-Джовані” — в Італії, “сан-Хуана” — в Іспанії, “сен-Жана” у Франції. Подекуди і в Україні Купала святкують у найкоротшу “середньо-літню” ніч, тобто раніше на два тижні — 20 — 22 червня. Витоки цього свята загубились в глибині сивих тисячоліть, сягають часів творення світогляду наших предків.

Саме в цей період Природа — у найвищому розквіті. Це час літнього сонцевороту. Гляньте, як зранку на Купала сонце на Сході грає-переливається всіма барвами веселки, немов занурюється у воду і знову виринає. Парність втілена в таких сакральних і життєдайних величинах, як Вогонь і Вода, як священний шлюб у вияві духовно розвиненого суспільства. Тому вважають, що вода, як і вогонь, набуває очищувальної сили.

Ой летіло помело через наше село,
Стовпом дим, стовпом дим,
Сіло спочивати на дядькову хату,
Стовпом дим, стовпом дим.
А дядькова хата запалилася
Та й горить, та й горить.
А Йванкова голова запалилася,
Та й курить, та й курить.
А Маруся з радощами носить воду пригорщами
Та й гасить, та й гасить.

Витоки обрядів Купайла сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубились у сивих тисячоліттях. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України Купайло святкували вже 3 тис. років тому. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята Купайла засвідчують різні назви у багатьох європейських країнах — Соботка, Сонцекрес, Купала, Семиярила тощо.

З святом Купала пов’язано багато обрядів, які поєднували в собі елементи культу Сонця, пов’язаних з культом предків та аграрної магії, хліборобським життям і побутом, очисних та еротичних обрядодій а також ворожінь і пісень. На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води ( першооснова буття), сила яких розвивається в цей час до найвищої міри — адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів. Купальський вогонь спалює все зле, а вода дає живлющий заряд сили і міцності. Тому обряди передбачали перестрибування через купальські вогнища (навіть дітей переносили через вогонь з метою очищення), купання в воді. Обливання, качання по росі тощо.

Ігрища на Купайла проводились в лісі над водою. Невід’ємними атрибутами свята є вонище, обрядо-дії з водою та вінками, купайлиця, вогняне колесо, фігури Марени та Купала, вогняні стовпи — символ високого вогню; купальські хороводи та пісні, ігрища та розваги. Накоротша ніч року — купальська.

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект: в ньому беруть участь всі — від старого до малого. Кожен має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров’я на цілий рік.

Є в купальському святі два дива — купальське деревце (Купайлиця або Марена) і квітка папороті, яка цвіте тільки у купальську ніч. Деревце — вишневу, соснову чи вербову гілку, вбрану квітами, черешнями чи вишнями, свічками можна ще подекуди побачити, а от цвіт папороті побачити щастить одиницям, бо цвіте ця чарівна квітка одну тільки мить. Хто зірве — той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів.

З прийняттям християнства язичницьке свято Купайла об’єдналося з святом Івана Хрестителя, відомого “Предтечі християнства”, але залишки купальських обрядів збереглися в народі ще й досі.

Купайло (Собітка, Сонцекрес)

21-22 червня 7516 (2008) — Купайло (Собітка, Сонцекрес).

Найдовший у році день. Купайло прийде у вінку. Саме в цю чарівну ніч шукайте Цвіт Папороті! На світанку наберіть цілющого зілля — хай буде помічним від усякої напасті. Відкиньте християнські забобони. Не бійтеся! — ось головна заповідь Рідної Віри, яку так довго від нас приховували. З нами Рідні Боги. Обряди Купальського свята такі: заплітання купальського деревця, стрибання через священний вогонь, виплітання вінків для ворожіння, збір цілющого зілля, купання у річках, знайомство та сватання, зустріч купальського Сонця. Палаюче колесо крутять згори у річку — літо повертає на осінь. Сьогодні час Щасливого Шлюбу. Хай у вас народяться гарні, здорові та щасливі дітки на славу Україні!

Взято з http://www.svarga.kiev.ua

Свято Купайла

Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят — це свято молоді — Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині — Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя — Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. В підручнику для 8-го класу «Українська література» авторів О.І. Білецького та П.К. Волинського, 1949 року можна було прочитати таке: «В умовах радянської дійсності обрядові пісні відмирають...»

Купайла святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту — найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята — Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби — Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч — від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує «сонячне сплетіння».

У надвечір’я дівчата гадають на судженого — кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок — це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум’я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув — буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум’я — чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною — вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Квітка щастя

Бажаючі йдуть у ліс шукати квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя — кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя — кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить — старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою — лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік — саме на Купайла — або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-души предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі і відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання — тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків — барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових — волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх — любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Дали проводився своєрідний хоровод з вінками — дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді і ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце — гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню — терли сухі деревини — і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися!
Ой, ще не час, не пора.
Час, тобі, Іваночку, женитися!
Ой, ще не час, не пора:
Ой, ще ж моя дівчина молода...
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла.
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла...

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю.
Ой, поливши, та й нащипаю.
(Дівчата щипають хлопців).
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім — попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов:

А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуть в зимній воді.

Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцевостях співали різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч — чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом з ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала — добре буде весь рік. Ще за два дня до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обору й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді і Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів — на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще — росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

ВЗЯТО з http://www.aratta-ukraine.com

Купайло — Бог Плодючості, Любові, Веселощів

Його вшановували наші пращури ще 3 тисячі років тому, у день літнього сонцевороту — 20-21 червня, а не 7 липня, як це пропонує робити християнська церква, штучно пов’язавши нашого Купайла зі своїм Іоаном (Йоханааном) Хрестителем, відомим «Предтечею Християнства». До речі, різдво Іоанна Предтечі впроваджено лише 1,6 тис. років тому.

Даремно українці шукають цвіт папороті 7 липня...

Їм не знайти ту квітку доти, доки вони не зрозуміють, у який саме спосіб було спотворене прадавнє свято Купайла, замулено його магічне значення створенням неіснуючого образу Івана Купала. Через відставання ортодоксального церковного календаря це свято відкинуто на більш як два тижні від літнього сонцестояння, чим зведено до нуля магічну силу купальського свята. Шукайте, довірливі і ошукані українці, цвіт папороті 7 липня — вам його не знайти ніколи. Чарівна вимріяна квітка щастя цвіте лише в найкоротшу ніч — з 20 на 21 червня, коли б’є Перун. І ні в яку другу. Така легенда. Лікувальні властивості рослин, зібраних у Купальську ніч, набагато вищі. Шкода, що немало українців не звертають на ці «дрібниці» уваги, продовжуючи святкувати Купайла 7 липня, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї історичної Пам’яті, Рідної Віри. І чим раніше ми зрозуміємо, що на чужій історії і вірі не збудувати своєї держави, що тільки повернення до рідних джерел дає нації силу, тим швидше Україна вийде з манівців бездержавності на шлях дійсного Державотворення.

Купальський вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні...

На Купальському вогнищі у знакову купальську ніч спалювали старий одяг. Непотрібні чи зіпсовані речі. В Купальському вогні спалюють смерть — Марену, а її попіл (по-палу) є також очищувальним і таким, що запобігає хворобам та нещастям. Лікувальні властивості вогню, диму, попелу пов’язані з причетністю до життєвої сили сонячного бога ПАЛА. Згадаймо слова: паливо, палати, палко, запал, палій, палахкотіти, палітра, палата, палац, палиця, паламар, паланга, паляниця — жертва богові палу. Великий коровай здавна вважається жертвою богу купайлу: кожен з учасників свята має доторкнутися правою рукою до хліба, і, загадавши бажання, кинути требу (шматочок) у вогонь. Свято купайла постало ще на зорі людської культури і впродовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів купайла сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубилися у сивих тисячоліттях... Прадавність виникнення, складність шляху та становлення цього свята засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах: соботка, сонцекрес, купала, семиярила... Цікаво, що у Франції Купальське вогнище запалює сам король.

Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято купайла з тих часів відоме в світі, як: «святого Яна» у західних слов’ян, «сан-Джовані» в Італії, «сан-Хуана» в Іспанії, «сен-Жана» у Франції... Але спільним для всіх народів Європи є дохристиянське походження цього свята, його головні прикмети та обряди, які жодного відношення до Івана Хрестителя не мали і мати не могли.

І хоч походження самого свята, етимологія його назви практично стерлася з людської пам’яті, воно й сьогодні бентежить душу легендою про чарівну квітку папороті, полонить своєю магічною красою. Славили цього дня наші прадіди Дажбога, славили сонце, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю.

Купальської ночі Сварог відкриває небесну браму...

Пропливають у вирій роки та тисячоліття, але щороку, коли сонце повертає на зиму, приходить ця чарівна ніч... Мабуть, з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. І до цього часу вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю...

Саме цієї ночі (і лише цієї), чарівної ночі, Бог Сварог відкриває небесну браму, і всі звертання людей будуть почуті Богами. Бог Купайло на своє свято благословляє зрілість всього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Це свято молодості, краси сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості.

Вражає одна обставина: свято Купайла припадає на період, коли є ніби перерва в найбільших трудомістких сільськогосподарських роботах. Сіно вже має бути скошене, а жнива ще не почалися. Тобто, розповсюджена думка про те, що влітку не могло бути ніяких гулянь з причини браку часу у хліборобів, «спотикається» об виняток. Природа ніби сама створила умови для святкування Купайла. Ігрища проводилися в лісі над водою. Вогнище було невід’ємним атрибутом свята поряд з обрядо-діями з водою та вінками, прибиранням деревця — купайлиці, вогняними колесами, фігурами Марени та Купайла, вогняними стовпами — символами високого вогню, купальськими хороводами та піснями...

Поки хлопці заготовляють дрова для Купальського вогню, дівчата йдуть до лісу чи на луки потайки від хлопців збирати чар-зілля для вінків. Назбиравши його, сідають біля води плести вінки, співаючи. Ніхто з хлопців не повинен при тому бути. У «Велесовій книзі» та на Полтавщині Марену називали Марою, як називають в Індії й досі. Біля МАРИ клали великий жмут жалкої кропиви і босоніж перестрибували через неї. В кінці дійства Мару несли до річки й топили, а віночки розвішували на деревах. Дехто брав віночок із собою, щоб прилаштувати у хаті чи й стайні як оберіг від нечистої сили. Топлення Марени означало, що весняна богиня вологи мала відійти. Хлопці натомість робили хлоп’ячу подобу Марени і називали його Купайлом. Втопивши Марену, молодь починала водити хороводи біля купайла, граючись, обливаючи один одного водою. Цього вимагав звичай. Після ігрищ Купайла спалювали або пускали річкою за водою. Це божество репрезентувало живу силу сонячної енергії, яка народжувала життя на землі. Досягши свого апогею, СОНЦЕ йшло на спад, а звідси й спалення Купайла. Праобразом червоного багаття є вистиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію. Спалення — це не наруга над Богом, а символічне перевтілення Бога статків у червоне багаття — достигаючі плоди. Адже в давнину наші предки спалювали своїх покійників, що вважалося «переходом у вічність». Купайло, виконавши свою місію, йшов на спочинок.

Є ще одне диво у звичаї цієї ночі: хлопці пускають з гори палаюче колесо, яке перед тим товсто обмотали соломою та обсмолили, щоб добре горіло. Котиться колесо, немов сонце, що мало йому неба, то захотілося пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Колесо докочується до річки, до води і з шипінням падає в неї. Наші предки вважали, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили. О цій порі не дрімали відьми та чарівниці: вони простеляли у темному лісі на росяну траву довге полотно, волочили його, збираючи росу, а тоді викручували з нього росу у горщики. Нею потім лікували людей, худобу, треба лише знати чарівне замовляння... Дівочі вінки, пущені на воду, переймали хлопці. На Полтавщині такого хлопця називали «переємець» — наречений.

Купальська ніч — найкращий час для зачаття дітей. Діти від цього шлюбу народжувалися на Великдень і мали незвичайну життєву долю... На цьому святі води і вогню відбувалося єднання людини і природи, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей. Свято Купайла — це відображення світогляду наших пращурів. Можна лише дивуватися мудрості предків, їхньому прагненні до гармонійного пізнання природи, себе, світу. Як можна дивуватися тому, якою мірою ми сьогодні втратили цю здатність...

Підготовлено за матеріалами В.Бут, «Трійця», м.Київ

* * *

Дуже шанованим було на Лемківщині лiтне свято «Собітка», що припадало на ніч перед християнським святом Різдва Івана Хрестителя. В народi эбереглася давня назва свята iвана Купала. купальської ночi молодь повсюдно палила великі вогнища, звані собітками на честь давньослов’янського божества вогню, блискавки i грому Перуна. Назва собітка напевно походить вiд назви гори Сабат в Нiмеччинi, на якiй в давнину палили жертовні вогні. Сiльська молодь цілу ніч бавилася бiля вогнища, затіваючи рiзнi iгри, співаючи, танцюючи. Існувало повiр’я, що в Купальську ніч цвіте папороть i хто знайде цю квітку стане дуже багатим, бо знайде сховані скарби. Також вiрили, що в Купальську ніч сходяться на зборища рiзнi відьми, чарiвниці (босорки).

Свято «Собітку» завжди пишно обходили народні месники-збiйники. В далеких лісах вони палили великі вогнища -«собітки», цілу ніч співали, виконували збiйницькi танці, придумували рiзнi забави. Нерідко замість собiтки підпалювали фiльварок найбiльш ненависного поміщика. На Лемкiвщинi свято «Собітки» збереглося до Другої світової вiйни i виселення лемків з рiдних земель.

Купайло (купалбог, собітка)

Суть. Купалбог в Поконі Рода Всевишнього суть літній прояв Діда нашого — Дажбога Трисвітлого. Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум’я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув — буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум’я — чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною — вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди (бо у них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин). Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви.

Час проведення. День літнього сонцестояння.

Утвор для обряду. Для проведення Свята Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, бубен чи дзвоник, калач.

Обрядодії повинні підготувати: смолоскипи та капище-Алатир (вісім малих вогнищ по колу та головне по центру).

Хід обряду

Волхв бере бубен (дзвоник) в даряючи в нього йде посолонь, створює Коло Алатир, священне місце для обряду. При цьому обрядово тричі замовляє:

Кличу Силу Рода Всевишнього,
Богів Рідних собі у допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечесті всякої,
як Сонце встає — ніч відступає, так зле, недобре
нас не бачить і не чує, стороною минає!
Волхв закликає до ватри чотирьох Обрядодіїв зі смолоскипами, які з чотирьох боків розпалюють вогнище. Волхв проказує славослів’я:

Славимо Огнебога-Семаргла,
Який гризе дерево і солому
І вогнехурделицю розвіває
Вранці, вдень і ввечері.
А вогонь роздмухаємо,
Щоб горіло!
Розпаливши вогнище, перший Обрядодій промовляє:

А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу Сонця,
Аби управити його човен золотий до ночі,
Аби віз із волами сумирними провезти по степу синьому.
Там бо ляже сонце спати в ніч.
Тож почнемо свято наше.

Другий Обрядодій промовляє:

А вже бачимо, як Сварга Пречиста одчиняється,
То Коструб у Ирій вирушає, Ярило наш Ясний,
Яву на Купалбога полишаючи до Овсеня!
Тож земля наша уже важка, повна життя,
І се розродиться вона багатствами та хлібами многими!

Третій Обрядодій промовляє:

А вже чуємо як Купалбог вогні розпалює,
Се Він іде до дітей своїх аби землю уберегти!
Тож уславимо Предка нашого Трисвітлого,
Що править омовінням душ і тіл Роду Руського,
Най сила його пробуджує у нас снагу життєву!

Четвертий Обрядодій промовляє:

А вже бачимо, як Жива Матінка наливає силою своєю Природу,
Як луги наші квітнуть й буяють, як плоди зростають!
То велике диво Живоявлення,
Що його нам Дідо Сварог дарував,
Тож уславимо Богів наших во віки і віки!

Чотири чоловіки символізують чотири лики Сонця-Дажбога, що сходяться на Купала.
Волхв завершує спільне славлення славослів’ям:

Дажбоже наш Світлий!
Утримуєш у безодні Землю нашу,
Творячи життя та красу велику,
Даючи тепло та поживу дітям своїм.
Лине до нас любов Твоя, святістю і мудрістю Віри нашої.
Ласку твою чуючи,
Славу Тобі творимо від землі аж до Вирію.
Нехай летить вона птицею ясною,
Сповіщаючи усім Предкам руським,
Що шануємо та поклоняємось Сонцю Всевишньому,
Отцю кревному — Дажбогу нашому.
Слава Рідним Богам!

Поки Волхв промовляє славослів’я, обрядодії повинні підпалити вісім малих вогнищ довкола головного.
Волхв бере в руки ріг із сурицею та славословить:

Купалбоже наш Могутній!
Ось сур-суриця, що її Предки удіювали,
Се наша жертва Тобі, Боже Роду Рідного!
Прийми її від вдячних нащадків земних,
Нехай вона поєднає нас із Родом Небесним,
Богами й Богинями Руськими!
Нехай сура ця, очистить тіла та освітлить душі,
Дух най зміцнить!
Се бачимо, як Брама Иру одчинена
І Бог наш, яко сокіл летить до нас,
Стріньмо ж його піснями та славами многими,
Най почує від нащадків своїх,
Що суть ми Русини горді!

Уся громада виконує Славу Зачину:

Славим батька Рода,
Ми з його породи!
Боги і Богині — наші Берегині.
Меч в руці тримають,
Русь обороняють -
Православний край, Вкраїнський Звичай.

Відаю я Бога,-
Вишнього Сварога!
Лада наша мати, вчить Рід прославляти!
З Нави в Яву й Праву
Йде наша держава.
Те отці все знали, нам переказали.

Вірую, що Боги
Нас ведуть в дороги, -
Шляхом православним. Стали ми незламні.
Русь — то діти Слави,
В нас могутність Прави,
Мудрі ми і сильні у країні вільній.

Всі Роди єдині
В нашій Україні,
Ми слов’ян скликаєм, у ряди збираєм.
Перемога з нами -
Божими синами,
Про теє ми знаєм
Праву прославляєм! (останні три рядки двічі)

Потому Волхв, проливши третину у вогонь, додає решту у спільну чашу й пускає посолонь, аби кожен міг уславити Богів та причаститись священною сурою. Таким чином рід духовно з’єднується, аби продовжити велике дійство Купальської ночі.
Волхв виводить громаду з Капища-Алатиря та веде до ріки щоб розпочати молодіжні ігри та громадський обряд.

Дівчата прикрашають Купайлицю та ховають Морену від хлопців. Молоді чоловіки (не хлопці) вдягають Купала та прикрашають його чіткими чоловічими ознаками. Купайлиця тут символізує світове дерево, від якого потім кожен намагається взяти собі дарунок. Марена — то дух смерти, який перемагається новим ликом Дажбога — Купалом. Сам же Купала, у виді опудала, якого ще звуть Кострубом, символізує Вмираюче весняне сонце — Ярила, який стає Купалом.

Нарядивши Купайлицю, дівчата водять довкола неї хороводи та співають купальські пісні.

Ой на горі, на горі,
Там горіли вогні.
Тож не вогні горять,
То дівоньки ходять,
Білу лозу ложать.

Коли б же я знала,
Хто на неї ляже,
Постелила б йому
Шипшину під боки,
Каміння в головки.

Коли б же я знала,
Хто на неї ляже,
Постелила б йому
Перину під боки,
Подушку в головки.

Непомітно до них підходять хлопці, і коли дівчата завершують співи вони разом намагаються зірвати з Купайлиці кожен найкращу гілку.

Потому дівчата водять хоровод довкола Марени та співають пісень:

Кругом Мареноньки
ходили дівоньки.

Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.
Ой на горі хвиля, при долині роса.
Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.

Сьогодні Ярила,
а завтра Купала.

Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.
Ой на горі хвиля, при долині роса.
Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.

Ой на горі жито,
при долині просо.

Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.
Ой на горі хвиля, при долині роса.
Стороною дощик іде,
Cтороною та й на мою роженьку червону.

Завершивши спів, дівчата намагаються захистити ляльку, хлопці викрадають Марену й несуть її у вогонь аби спалити, тим самим довершивши перемогу життя над смертю, бо Марена — то суть дух смерти. Окрім того, відбувається поєднання жіночої (Марена) та чоловічої (Вогонь) сутності. Молоді ж жінки викрадають Купала й несуть його до води, аби втопити — поєднати силу сонця (Купала) з силою води (Дани). Вкинувши Купала в ріку, жінки проказують голосіння:

Помер він, помер!
Не встане він більше!
Ой як же нам розлучатися з тобою?
Що за життя, коли нема тебе!
Підіймися хоч на часочок!
Та він не встане й не встане!
Волхв закликає усю Громаду до обрядового вогнища, яке спеціально розпалюється біля берега водойми (ріки). Вноситься калач для громадської жертви. Разом зі своєю дружиною* (Волхвинею) Волхв посолонь обходить Коло так, аби кожен міг поклавши руки на калач, спрямувати свої молитви до Сварги. Калач слід нести на рушнику. Обійшовши усіх, Волхв та Волхвиня проказують славослів’я:

Батьку наш Дажбоже, Сонце наше гоже!
Ти даєш нам могуть Світла і Правди.
Оберігай душі наші від кривди всякої,
Від наруги чорної і мороку навного,
Тобою захищені, силою Світла освячені,
З Богами нашими Рідними в єдину Правду Зливаємося!
Боже Дажбоже, славимо тебе як Праотця нашого
І душ наших оберіг вічний!
Прийми жертву цю хлібну,
Як дар від Роду нашого,
Нехай здійсниться усе сказане та бажане!
Слава Дажбогу і всім Богам Православним!

Коли Калач покладено у вогнище, Волхв закликає громаду покласти особисту жертву (це може бути зерно, квіти, гроші).
Волхв пояснює усім присутнім, що Купальська ніч — то священний час сотворення небесних шлюбів, обрання собі пари. Через вогнище можна стрибати лише із коханою дівчиною чи поодинці (тричі). Молоді дівчата йдуть до водойми (ріки), аби пустити по воді свій вінок. Хлопці та чоловіки повинні знати, що не можна хапати усі вінки підряд чи вінок закоханої в іншого дівчини. Се священний обряд лише для тих, хто закоханий чи шукає кохання, тому щодо вінка козак повинен узгодити своє право зарання, або ж робити те, знаючи напевно, що дівчина не буде проти. Співається пісня:

Чий же то віночок пливе по воді?
Ой Дана-Дана, поміж берегами по воді.

То моєй Яринки віночок пливе.
Ой Дана-Дана, у бистрій водиці віночок пливе.

Пливе по долині у траві зеленій.
Ой Дана-Дана, у траві зеленій віночок пливе.

Не потопай вінку, зелений барвінку.
Ой Дана-Дана, Купайло-Дана віночок пливе.

Старші чоловіки готують вогненне Колесо та обрядово котять його через священне багаття у водойму, тим самим завершуючи священнодійство шлюбу Сонця-Дажбога із Водою-Даною.

Волхв славословить:

Най поєднаються у священному шлюбі Боги наші,
Тим життя сотворивши, та світ продовжуючи.
Так і ми множмося у Родах своїх,
По Покону і Звичаю Руському!

Обряд завершено. Волхв закликає усіх на священну братчину.

Дивіться також

Олексій Дей. Народно-пісенні жанри Випуск 2